Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

До Комісії 09 лютого 2026 року надійшла дисциплінарна скарга керівника Харківської обласної прокуратури Омарова А.А. (далі – скаржник) про вчинення прокурором Лещенком Д.В. дисциплінарного проступку

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у цій скарзі зазначено п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII) – невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків.

Автоматизованою системою дисциплінарну скаргу цього ж дня розподілено члену Комісії Булулукову О.Ю. 16 лютого 2026 року він прийняв рішення про відкриття дисциплінарного провадження                                                         № 07/3/2-113дс-4дп-26.

На підставі матеріалів, зібраних за результатами перевірки, член Комісії Булулуков О.Ю. 15 травня 2026 року склав висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора Лещенка Д.В. Висновок разом із зібраними матеріалами переданий на розгляд Комісії.

Прокурор Лещенко Д.В. 27 травня 2026 року на засідання Комісії не з’явився, клопотань і заяв на адресу Комісії не надав.

27 травня 2026 року Комісія перенесла розгляд висновку на 10 червня 2026 року. На виконання вимог пункту 108 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнято протокольне рішення про продовження строку його розгляду на один місяць.

Скаржника та прокурора Лещенка Д.В. удруге своєчасно й належним чином було повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

10 червня 2026 року прокурор Лещенко Д.В. на засідання Комісії повторно не з’явився, клопотань і заяв на адресу Комісії від прокурора не надходило.

Від скаржника участь у засіданні Комісії взяв заступник начальника відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Харківської обласної прокуратури ОСОБА_1, який доводи, викладені в дисциплінарній скарзі підтримав, з висновком члена Комісії погодився.

3. Зміст дисциплінарної скарги

4. Обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

5. Пояснення прокурора

Прокурор Лещенко Д.В. направив на адресу Комісії пояснення, у яких зазначив, що вважає вирок суду від 25.07.2025 та ухвалу колегії суддів від 30.10.2025 такими, що підлягають скасуванню, у зв’язку з чим 26.01.2026 подав касаційну скаргу, проте ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23.02.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження з, на думку прокурора, формальних підстав.

Зазначив, що він був процесуальним керівником у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування, володів усією інформацією та дрібними нюансами справи з урахуванням зібраних доказів та розумінням того, на що потрібно звернути увагу та орієнтувати суд під час дослідження доказів, однак був позбавлений такої можливості в суді першої та апеляційної інстанцій оскільки не брав участі у долученні та дослідженні письмових доказів, оскільки на стадії судового розгляду перед стадією дослідження доказів до складу групи прокурорів був включений прокурор ОСОБА_5, яким і було подано докази до суду та який був присутній при їх дослідженні. Лещенко Д.В. вважає, що прокурор ОСОБА_5 формально долучив письмові докази без їх детального дослідження та акцентування уваги на всіх нюансах, що призвело до виникнення у суду сумнівів щодо досліджених доказів та до неповноти судового розгляду. Також прокурора було позбавлено права повторно дослідити всі докази в суді апеляційної інстанції за його участі.

Прокурор зауважив, що перед письмовим погодженням повідомлення про підозру він доповів керівництву про стан досудового дослідження, про результат та якість зібраних доказів винуватості особи з одночасним наданням матеріалів кримінального провадження, також ці питання обговорюються та фіксуються на оперативних нарадах. Керівництвом було вивчено матеріали та погоджено про достатність, належність, допустимість зібраних доказів для повідомлення ОСОБА_2 про підозру.

Таким чином прокурор Лещенко Д.В. просив закрити дисциплінарне провадження стосовно нього у зв’язку із відсутністю підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

6. Джерела права, що підлягають застосуванню, та юридична оцінка встановлених обставин

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України та Закону № 1697-VII однією з основних функцій прокуратури є організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку та функції підтримання публічного (державного) обвинувачення у суді.

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1697-VII визначено, що діяльність прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності.

Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 3 ст. 43 Закону № 1697-VII, виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов’язків.

Частиною 1 ст. 1 КПК України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з параграфом 2 гл. 3 розд. 1 та п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України прокурор є суб’єктом кримінального процесу зі сторони обвинувачення.

Частинами 1, 2 ст. 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Пунктами 9, 13, 15, 20 ч. 2 ст. 36 КПК України передбачено, що прокурор уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта; підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом; оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення.

Згідно із пп. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов’язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках – на потерпілого.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КПК України, зокрема, прокурор за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Пунктом 11 наказу Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 30 вересня 2021 року № 309 (далі – Наказ № 309) передбачено, що прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 22 Наказу № 309 визначено обов’язки старшого групи прокурорів, а саме: організовувати та координувати діяльність прокурорів групи, узгоджувати їх процесуальні позиції, у тому числі шляхом надання відповідних доручень, які долучати до наглядового провадження; особисто брати участь у судових засіданнях; підписувати за необхідності процесуальні документи прокурорів про зміну або відмову від обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, а також погоджувати такі рішення з прокурором вищого рівня, укладати угоди про визнання винуватості тощо.

Параграфом 2 Глави 28 Розділу IV КПК України врегульовано межі судового розгляду. Зокрема, ст. 340 цього Кодексу передбачає право прокурора відмовитись у судовому засіданні від підтримання державного обвинувачення.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к констатовано: «Прокурор здійснює свої повноваження у кримінальному провадженні з початку до його завершення. Те саме стосується й прокурорів, які включені до складу групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Тобто в конкретному кримінальному провадженні, за загальним правилом, характер діяльності прокурорів, які входять до складу групи, містить ознаку постійності. Прокурори, які включені до складу групи прокурорів, і в такий спосіб знаходяться в єдиному організаційно-процесуальному утворенні, спрямовані на досягнення єдиної мети, виконують загальні завдання. Крім того, всі прокурори, які входять до складу групи прокурорів, мають однакові процесуальні права і обов’язки, а отже, однаковий процесуальний статус. Ще однією ознакою групи прокурорів виступає єдність процесуального статусу. Група прокурорів у кримінальному провадженні діє як єдиний процесуальний суб’єкт – прокурор. Процесуальні дії, що вчиняють прокурори, які входять до групи, мають характер взаємодоповнюваності та взаємозамінності й спрямовані на реалізацію прав та обов’язків прокурора відповідно до норм КПК України».

Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації об’єднаних націй з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 07 вересня 1990 року) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.

Повноваження та обов’язки прокурора у провадженні серед інших визначено у ч. 2 ст. 9, пп. 9, 13, 15, 20 ст. 36, ст. 37, ч. 2 ст. 283, ст.ст. 284, 293 КПК України.

Надаючи оцінку обставинам цього дисциплінарного провадження,   Комісія діє виключно в межах компетенції, встановленої Законом № 1697-VII, тобто надає оцінку тим фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у діях прокурора складу дисциплінарного проступку та ступінь його вини.

Дії прокурора Лещенка Д.В. у провадженні розглянуто крізь призму їх відповідності чи невідповідності вимогам законів чи нормативно-правових актів.

Для встановлення наявності чи відсутності факту невиконання, або неналежного виконання прокурором службових обов’язків потрібно установити, зокрема, факт ухилення прокурора від вчинення дій, передбачених законодавством, у межах  виконання ним спеціальних повноважень або завідомо неякісне, із порушенням норм законодавства та правил професійної етики, виконання прокурором посадових обов’язків.

Комітет Міністрів Ради Європи, Венеційська комісія, Консультативна рада європейських прокурорів у численних документах, які стосуються відповідальності прокурора за постановлення виправдувальних вироків, зазначають, що така відповідальність може мати місце тільки, якщо прокурором допущено грубе порушення службових обов’язків, а не будь-які порушення норм законодавства, які стали, зокрема, причиною неприйняття судом доказів обвинувачення та виправдання обвинуваченого.

Відповідно до спільного коментаря Венеційської комісії та Директорату з прав людини, закон має «виключати можливість того, що виправдання особи, проти якої прокурор висунув обвинувачення, може призвести до дисциплінарного провадження стосовно цього прокурора, якщо тільки обвинувачення не було висунуто з грубої недбалості або зі злочинним наміром».

Висновки Комісії щодо відповідності дій прокурора Лещенка Д.В. у зазначеному кримінальному провадженні чинному законодавству зроблені на підставі фактів встановлених у вироку суду від 25.07.2025.

Так, суд, приймаючи рішення про виправдання обвинуваченого зазначив, що з повідомлення директора ПП «Андріївка» від 03.04.2023 про кримінальне правопорушення за ч. 4 ст. 185 КК України вбачається, що невстановлені особи з числа працівників ПП «Андріївка», систематично, протягом тривалого часу з кінця 2022 року по 03 квітня 2023 року здійснили крадіжку товарно-матеріальних цінностей з території підприємства.

Відповідно до акта, затвердженого директором ПП «Андріївка», комісією у складі трьох чоловік 24.03.2023 зроблений замір витрат дизельного палива з двох генераторів. В результаті замірів встановлено нестачу дизельного палива у кількості 740 л. Акт датований 13.05.2023.

Отже, факт крадіжки виявлено 24.03.2023, хоча представник потерпілого у судовому засіданні зазначив, що нестача дизельного палива близько 700 л була виявлена у 2023 році, за період 2-3 місяців. Знімання залишків проводилися щомісячно. Однак ці документи правоохоронним органам не надавались, у зв’язку з тим, що не запитувались ними.

Показання жодного з допитаних свідків та представника потерпілого, як і досліджені документи, не містять інформації про конкретні дати вчинення обвинуваченим крадіжок майна, чому саме слідчим та прокурором було встановлено, що це період з січня 2023 року по 11.05.2023 є незрозумілим, оскільки акт ревізійної комісії датований 13.05.2023, хоча знімання залишків проводилось щомісячно. В судовому засіданні представник потерпілого не зміг пояснити суду, що це за дата «13.05.2023».

Також, оскільки інкримінований обвинуваченому злочин – таємне викрадення чужого майна (крадіжка), з об’єктивної сторони є злочином з матеріальним складом, його обов’язковими ознаками є матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визначається його вартістю, а також причинний зв’язок між цією шкодою і таємним викраденням. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків заподіяних кримінальним правопорушенням.

Постановою слідчого від 01.11.2023 призначено судово-товарознавчу експертизу. На вирішення експерту поставлені наступні питання: яка ринкова вартість дизельного палива Дп-3 Євро 5, об’ємом 1 л і яка ринкова вартість такого ж палива об’ємом 740 л.

Відповідно до висновку експерта за результатами судово-товарознавчої експертизи від 02.11.2023 № 5342/23 об’єкт на дослідження не наданий, тому у якості вихідних даних для дослідження експертом використовувались відомості, що містяться у постанові про призначення зазначеної експертизи. Так ринкова вартість дизельного палива Дп-3 Євро 5, об’ємом 1 л становить 49,77 грн, а ринкова вартість такого ж палива об’ємом 740 л станом на 01.03.2023 становить 36 829,80 грн.

Згідно пред’явленого обвинувачення, сторона обвинувачення зазначає, що вартість викраденого майна, а саме 740 л, складає 36 829,80 грн., отже в основу обвинувачення покладений висновок судово-товарознавчої експертизи, як такий, яким визначена матеріальна шкода, завдана потерпілому.

Згідно протоколу обшуку від 11.05.2023 у домоволодінні обвинуваченого, виявлено і вилучено 700 л дизельного палива у 34 каністрах.

Судом зазначено, що з відеозапису обшуку вбачається, що ті каністри, які мають більш прозорий вигляд, не всі заповнені повністю. Яким чином у 34 каністрах (об’ємом 20 л кожна) могло поміститися 700 л рідини – не зрозуміло. При цьому слідча не зазначає скільки каністр вилучено і яка кількість рідини у них, інформація про здійснення замірів відсутня.

Згідно протоколу обшуку у домоволодінні, за місцем проживання свідка                ОСОБА_3 від 11.05.2023, виявлено і вилучено: 5 каністр, бежевого кольору, об’ємом 30 л, напівзаповнені рідиною темного кольору, 1 каністра темно-синього кольору, об’ємом 30 л, напівзаповнена рідиною темного кольору, 1 каністра світло-бежевого кольору, об’ємом 30 л, напівзаповнена рідиною темного кольору, 2 каністри темно-синього кольору, об’ємом 30 л, напівзаповнені рідиною темного кольору, 1 порожня каністра білого кольору з характерним запахом, 4 каністри бежевого кольору, з залишками рідини світлого кольору, при цьому зазначено, що характерна рідина зливалась також із бочок і її приблизний об’єм.

Під час перегляду у судовому засіданні додатка, а саме диску до вказаного протоколу обшуку, слідча вказує лише, що вилучаються каністри, проте не зазначає, ні їх кількість, ні об’єм, ні скільки літрів рідини вилучається.

Отже із вказаного протоколу, не виявляється можливим встановити, яка саме кількість і якого дизельного палива була виявлена і вилучена.

Судом звернута увага на те, що у ряді доказів, що надані стороною обвинувачення неодноразово зустрічається словосполучення 700 л, 500 л приблизно, це у протоколі обшуку від 11.05.2023, постанові про визнання речовими доказами від 12.05.2023, квитанції камери схову Красноградського РВП ГУНП в Харківській області, ухвалі про арешт майна від 12.05.2023, що на думку суду свідчить про те, що не було чітко встановлено, яка кількість дизельного палива вилучена під час проведення обшуку у домоволодінні і обвинуваченого, і свідка ОСОБА_3.

При цьому також є не зрозумілим, з яких даних сторона обвинувачення виходила, коли зазначала про викрадення саме 740 л дизельного палива обвинуваченим ОСОБА_2.

Згідно висновку експерта від 17.01.2024 № СЕ-19/121-24/713-ФХД за результатами судової експертизи матеріалів, речовин та виробів, експертові надані на дослідження 8 опечатаних пляшок по 0,5 л з рідиною, що відібрана: 15.12.2023 в ході огляду місця події на території ПП «Андріївка» – 1 шт., а саме дизельного палива, що використовується в дизельних генераторах; 18.12.2023 в ході огляду речей в камері схову речових доказів Красноградського РВП ГУНП в Харківській області, під час огляду 34 каністр, що вилучені у домоволодінні обвинуваченого, з 34 каністр – 5 шт., з рідиною світлого кольору з характерним різким запахом; 18.12.2023 в ході огляду речей в камері схову речових доказів Красноградського РВП ГУНП в Харківській області, під час огляду 8 каністр, що вилучені під час обшуку у домоволодінні свідка ОСОБА_3 – 2 шт., з рідиною світлого кольору з характерним різким запахом.

За результатами експертного дослідження встановлено, що рідини у восьми пляшках мають однакові значення густини та колір, мають між собою однаковий якісний склад та невелику відмінність у відносному кількісному складі окремих вуглеводів, що могло бути спричинено зберіганням, транспортуванням та відбором проб рідини, тому рідини мають спільну родову належність.

Проте на дослідження експертові не надано все дизельне паливо, а лише вибірково і свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначив, що частина дизельного палива, яка вилучалась, мала неякісний склад, тому стороною обвинувачення не надано доказів, що все дизельне паливо відноситься до виду Дп-3 Євро 5 і ціна його всього 49,77 грн. за 1 л.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення документально не підтвердила розмір нестачі матеріальних цінностей ПП «Андріївка», оскільки будь-яких доказів про те, що саме вчинено крадіжку дизельного палива об’ємом 740 л не надано, не надано і доказів його вартості, оскільки експерту не надавалось для огляду все дизельне паливо.

Крім того, в судовому засіданні досліджені фотознімки, які надав представник потерпілого ОСОБА_4 під час допиту 03.04.2023, на яких зафіксована зустріч ОСОБА_2 з невідомим чоловіком за адресою:                           м. Красноград, провулок Вишневий та карта пам’яті Micro-SD марки Apacer об’ємом 16 Gb, яка добровільно надана представником потерпілого, на якій зафіксовані події 15.04.2023 біля провулку Вишневого, 7 у м. Красноград Харківської області, як обвинувачений з іншим чоловіком, заходить на подвір’я і виходить з каністрами. Однак обвинувачений та свідок ОСОБА_3 і не заперечували про те, що ОСОБА_2 залишав каністри у свого товариша та і представник потерпілого ОСОБА_4 достеменно і чітко не міг ствердити, що у каністрах знаходиться дизельне паливо, оскільки він мав тільки припущення про це. Таким чином, на даному записі та фотознімках неможливо встановити факт викрадення обвинуваченим будь-якого майна.

Таким чином, стороною обвинувачення надані докази, які хоча і є допустимими, оскільки зібрані у законний спосіб, але судом визнані неналежними, оскільки прямо чи непрямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, зокрема час вчинення злочину та розмір матеріальних збитків, завданих потерпілому.

Крім того, стороною обвинувачення не надано оцінку наявності копій 3 чеків АТ «Укргазвидобування» АЗС № 20 (Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. Промислова, 54) від 30.04.2025, наданих ОСОБА_2, згідно яких йому було відпущено 600 л дизельного пального.

Відповідно до п. 26.4 Наказу № 309 прокурорам під час судового розгляду необхідно доводити перед судом належність і допустимість доказів, зібраних стороною обвинувачення, об’єктивно оцінювати сукупність доказів щодо їх достатності для доведення винуватості.

Проте прокурор Лещенко Д.В,. незважаючи на те, що він не володів достатніми, належними та допустимими доказами наявності вини ОСОБА_2  під час судового розгляду необґрунтовано орієнтував суд на ухвалення стосовно ОСОБА_2 обвинувального вироку.

Виправдувальний вирок суду став можливим у результаті неналежного виконання прокурором Лещенком Д.В. своїх процесуальних (службових) обов’язків, що призвело до не забезпечення виконання завдань кримінального провадження з дотриманням його загальних засад.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» неналежне виконання службових обов’язків прокурором є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Унаслідок неналежного виконання службових обов’язків при здійсненні нагляду за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням і  підтриманні публічного обвинувачення в суді у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація), що призвело до передчасного повідомлення про підозру та в подальшому винесення судом виправдувального вироку – прокурором Лещенком Д.В. порушено вимоги статей 2, 9, 17, 85, 91, 92, 242, 276, 340 КПК України; пунктів 26.4, 26.8 наказу Генерального прокурора від 30.09.2021 № 309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні»; статей 3, 19 Закону № 1697-VII, тобто ним вчинено дисциплінарний проступок, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII (невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків).

-  висновком виконувача обов’язків керівника обласної прокуратури Івана Тарасова щодо неналежного виконання процесуальних обов’язків прокурором у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 185 КК України та законності судового рішення, а також визначення осіб, винних у порушенні конституційних прав громадян під час здійснення провадження;

-  витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань:

-  постановою про призначення групи прокурорів від 03.04.2023;

-  повідомленням про підозру від 17.11.2023;

-  обвинувальним актом від 16.01.2024;

-  вироком Кегичівського районного суду Харківської області від 25.07.2025;

-  апеляційною скаргою прокурора Лещенка Д.В.;

-  ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.10.2025;

-  висновком про результати службового розслідування за фактом можливого вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманні публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація);

-  службовою характеристикою.

Перевірку доводів дисциплінарної скарги проведено виключно в межах встановленої законом компетенції Комісії, а саме надано оцінку тільки фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у діях прокурора складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Згідно з ч. 4 ст. 48 Закону № 1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про можливість подальшого перебування на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

З урахуванням усталеної практики та висновків Верховного Суду щодо порядку обрахунку строків притягнення до дисциплінарної відповідальності (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 9901/315/19), Комісія дійшла висновку про те, що прокурором Лещенком Д.В. вчинено триваючий дисциплінарний проступок, початковим та кінцевим етапом якого слід вважати факти першої та останньої дій прокурора, здійснених ним усупереч вимогам чинного КПК України, а саме 17 листопада 2023 року (погодження повідомлення про підозру) та 23 лютого 2026 року (постановлення ухвали Верховним Судом колегією судів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду).

Зважаючи на приписи ч. 4 ст. 48 Закону №1697-VII, строк притягнення прокурора Лещенка Д.В. до дисциплінарної відповідальності не минув.

При виборі виду дисциплінарного стягнення прийнято до уваги триваючий характер проступку, його наслідки – недосягнення завдань кримінального провадження, особу прокурора, який характеризується позитивно. Водночас для досягнення мети дисциплінарного провадження необхідним, достатнім та справедливим буде застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді заборони на строк три місяці на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення, не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44, 45, 46, 49, 77, 78 Закону № 1697-VII, пп. 29, 99, 101, 102 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія

В И Р І Ш И Л А:

Притягнути до дисциплінарної відповідальності прокурора Берестинської окружної прокуратури Харківської області Лещенка Дениса Вікторовича та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді заборони на строк три місяці на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду. 

Копію рішення надіслати керівнику Харківської обласної прокуратури для застосування накладеного дисциплінарного стягнення, прокурору Лещенку Д.В. та керівнику Берестинської окружної прокуратури Харківської області.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.