Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Характеризується позитивно, дисциплінарних стягнень не має.

До Комісії 17 липня 2025 року надійшла дисциплінарна скарга виконувача обов’язків керівника Генеральної інспекції Дзюби І.І. (далі – скаржник) про вчинення дисциплінарного проступку прокурором Мартином М.М.

Автоматизованою системою дисциплінарну скаргу розподілено члену Комісії Мнишенко Є.С., яка 23 липня 2025 року прийняла рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-593дс-105дп-25.

Комісія 11 вересня 2025 року прийняла рішення № 415дп-25 про продовження строку перевірки у дисциплінарному провадженні стосовно Мартина М.М. на один місяць.

На підставі матеріалів, зібраних за результатами перевірки, член Комісії Мнишенко Є.С. 09 квітня 2026 року склала висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора Мартина М.М. Висновок разом із зібраними матеріалами передала на розгляд Комісії.

Скаржника та прокурора Мартина М.М. своєчасно й належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

Від скаржника у засіданні Комісії 21 квітня 2026 року взяли участь прокурори ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Прокурор Мартин М.М. 21 квітня 2026 року на засідання Комісії не з’явився, звернувся з клопотанням про перенесення засідання на інший час у зв’язку з необхідністю підготувати правову позицію.

21 квітня 2026 року Комісія задовольнила клопотання прокурора  відповідно до положень пункту 111 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (далі – Положення) і перенесла розгляд висновку на 14 травня 2026 року. На виконання вимог пункту 108 Положення прийнято протокольне рішення про продовження строку його розгляду на один місяць.

Скаржника та прокурора своєчасно й належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії 14 травня 2026 року.

Від скаржника у засіданні Комісії 14 травня 2026 року участь взяли прокурори ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які підтримали доводи, викладені в дисциплінарній скарзі, із висновком члена Комісії погодилися.

Прокурор Мартин М.М. на засідання Комісії не з’явився, надіслав клопотання про розгляд висновку за його відсутності та додаткові пояснення. З висновком члена Комісії не погодився.

За вказаних обставин Комісія, враховуючи вимоги пункту 1 частини третьої статті 47 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII), прийняла рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора.

Член Комісії Мнишенко Є.С. на підставі пункту 8 Положення заявила усне клопотання про проведення закритого засідання з одночасним визначенням осіб, допущених до участі в такому засіданні, із метою недопущення розголошення відомостей, що охороняються законом. Комісія задовольнила це клопотання, з одночасним визначенням осіб, допущених до участі в такому засіданні.

Після того, як член Комісії Мнишенко Є.С. оголосила висновок і додаткові пояснення прокурора, Комісія відповідно до пункту 38 Положення прийняла рішення про обов’язкову присутність на засідання прокурора Мартина М.М. для підтвердження відомостей, про які він повідомив у надісланих до Комісії поясненнях, а також тих, які мають істотне значення для прийняття рішення. Зокрема, Комісія просила надати: інформацію, яка підтверджує, що прокурор не звертався до роботодавця та не користувався пільгами щодо виконання індивідуального плану реабілітації; інформацію, чи повідомляв прокурор Мартин М.М. до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (далі – ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України») про перебування на лікарняному та чи ініціював він у зв’язку з цим перенесення медичного обстеження на інший час, а також щодо підстав та умов отримання ним пенсійних виплат.

Скаржника та прокурора Мартина М.М. своєчасно й належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

Прокурор Мартин М.М. 27 травня 2026 року втретє не з’явився на засідання Комісії, надіслав клопотання про розгляд висновку за його відсутності, у зв’язку із незадовільним станом його здоров’я (лікарняний не надавав), додаткових пояснень не надавав і просив Комісію обмежитися попередньо наданими поясненнями, запитувану Комісією інформацію надав частково (а саме: копію довідки до акта огляду медико-соціально експертної комісії (далі–МСЕК) від 03 жовтня 2022 року; копію довідки про доходи пенсіонера та виписку про рух коштів по картковому рахунку банку; копії ІПР № 1115 і № 802; копію листа голови профспілкового комітету). Мартин М.М. відмовився надавати іншу запитувану Комісією інформацію, посилаючись на небажання розкривати конфіденційну інформацію.

Від скаржника участь у засіданні Комісії взяли прокурори ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які підтримали доводи викладені в дисциплінарній скарзі, та погодилися із висновком члена Комісії. Просили притягнути прокурора Мартина М.М. до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, та одноразового грубого порушення правил прокурорської етики на підставі пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.

На засіданні представник скаржника – ОСОБА_2 заявив усне клопотання про долучення до матеріалів дисциплінарного провадження копій таких документів: листа ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 06 травня 2026 року, адресованого до Офісу Генерального прокурора, листа-виклика ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 20 жовтня 2025 року № 5440/01-19, адресованого Мартину М.М. та докази вручення поштового листа Мартину М.М.; наказу про надання відпустки від 31 березня 2026 року; листа Офісу Генерального прокурора від 27 квітня 2026 року; листа Офісу Генерального прокурора від 19 травня 2026 року; табелів обліку використання робочого часу; роздруківок лікарняних листків з особистого кабінету порталу електронних послуг Пенсійного фонду України за періоди з 15 до 19 вересня 2025 року, із 20 до 23 вересня 2025 року, із 24 до 26 вересня 2025 року, із 27 до 30 вересня 2025 року, із 01 до 03 жовтня 2025 року, із 03 до 14 листопада 2025 року та з 15 до 24 листопада 2025 року. Клопотання представника скаржника про долучення до матеріалів дисциплінарного провадження копій документів Комісія задовольнила на підставі пункту 111 Положення.

 

3. Зміст дисциплінарної скарги

Скаржник зазначив, що службові особи Івано-Франківської обласної МСЕК 26 липня 2017 року видали довідку до акта огляду, згідно з якою Мартину М.М. встановлено ІІ групу інвалідності.

Водночас, на думку скаржника, Мартин М.М. на момент звернення до Івано-Франківської обласної МСЕК достовірно знав про відсутність у нього функціональних порушень, які б відповідали критеріям для встановлення ІІ групи інвалідності, а отже, не мав підстав для отримання відповідної групи.

У межах виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО України) від 22 жовтня 2024 року щодо перевірки законності встановлення інвалідності прокурорам Івано-Франківської області, на виконання доручення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора керівник Івано-Франківської обласної прокуратури листами від 18 вересня 2025 року повідомив прокурора Мартина М.М. про необхідність прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для проходження обстеження в умовах медичного закладу.

Листи від 18 вересня 2025 року з повідомленням про дати обстеження (до 30 вересня 2025 року) Мартин М.М. отримував через інформаційну систему «Система електронного документообігу органів прокуратури України» (далі – ІС «СЕД») і рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Йому було роз’яснено наслідки нез’явлення та норми прокурорської етики.

Водночас Мартин М.М. не з’явився до медичного закладу й ухилився від виконання вказаних вимог.

За таких обставин скаржник вважав, що в діях прокурора Мартина М.М. наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5 (вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури) та 6 (систематичне (два і більше разів протягом одного року) грубе порушення правил прокурорської етики) частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.

4. Обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

В органах прокуратури було виявлено достатньо багато випадків установлення інвалідності за сумнівних обставин.

Суспільний резонанс щодо вказаного питання викликав зосередження уваги громадськості на цій проблемі.

З огляду на негативний суспільний резонанс, критику безкарності, вимоги забезпечення справедливих розслідувань 22 жовтня 2024 року Президент України ініціював проведення засідання РНБО України, за результатами якого прийнято рішення «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», введене в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024.

З метою забезпечення належного захисту прав та законних інтересів громадян, посилення протидії корупції в державних органах і недопущення зловживань у сфері медико-соціальної експертизи РНБО України вирішила:

− рекомендувати Офісу Генерального прокурора спільно з іншими правоохоронними органами у місячний строк прозвітувати про вжиті заходи щодо виявлення, розслідування та протидії кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а за результатами проведеної роботи ініціювати відповідні кадрові й організаційні рішення;

− Кабінету Міністрів України разом з Офісом Генерального прокурора невідкладно забезпечити розроблення законопроєкту щодо проведення повторних перевірок рішень МСЕК, на підставі яких прокурорам установлено інвалідність.

На виконання рішення РНБО України від 22 жовтня 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 25 жовтня 2024 року № 1207 та від 08 листопада 2024 року № 1276, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи». Згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України) від 26 жовтня 2024 року № 1809 права та обов'язки Центральної МСЕК МОЗ покладено на ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» і затверджено Положення про Центральну МСЕК МОЗ.

У пункті 8 Положення про Центральну МСЕК МОЗ було встановлено, що МСЕК проводить перевірку, зокрема й за запитами правоохоронних органів, обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 15 листопада 2024 року № 1338 затверджено: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності.

Наказом МОЗ України від 03 грудня 2024 року № 2022 права та обов’язки Центру оцінювання функціонального стану особи (далі – ЦОФСО) було покладено на ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України». Пунктом 51 Порядку  проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що ЦОФСО проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих МСЕК, зокрема й на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді або рішенні і ухвалі суду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19 грудня 2024 року № 4170-IX (далі – Закон № 4170-IX) доповнено Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» статтею 69-1 «Комплексна оцінка обмежень життєдіяльності та оцінювання повсякденного функціонування особи», у якій визначено, що перевірка обґрунтованості рішень, прийнятих експертними командами або МСЕК, проводиться експертною командою ЦОФСО: на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду - стосовно особи, зазначеної в постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді або рішенні, ухвалі суду; за результатами моніторингу проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Слідчі Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п’ятою статті 190, частиною другою статті 364, частинами першою та другою статті 366, частиною четвертою статті 191, частиною першою статті 366-2 Кримінального кодексу України (далі – КК України), під час якого вживають заходів щодо перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності працівникам органів прокуратури.

На виконання рішення РНБО України від 22 жовтня 2024 року під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27, частинами другою та четвертою статті 358, частиною третьою статті 369 КК України, яке постановою прокурора від 05 грудня 2024 року об’єднано з кримінальним провадженням № (конфіденційна інформація), листом прокурора групи прокурорів від 25 жовтня 2024 року № 17/2/1-87348вих-24 на підставі частини другої статті 93 Кримінально процесуального кодексу України (далі – КПК України) доручено МОЗ України провести перевірку відповідності винесених МСЕК рішень про встановлення різних груп інвалідності працівникам органів прокуратури вимогам нормативно-правових актів шляхом проведення експертизи кожної справи МСЕК та особистого переогляду згідно з доданим переліком.

МОЗ України доручило провести перевірку та переогляд осіб ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України».

Згодом на адресу Офісу Генерального прокурора надійшов лист із ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» про необхідність забезпечити прибуття для проходження обстеження в умовах стаціонару медичного закладу деяких прокурорів Івано-Франківської області, зокрема й прокурора Мартина М.М.

Згідно з матеріалами дисциплінарного провадження  – довідкою до акта огляду Івано-Франківської обласної МСЕК від 26 липня 2017 року № 0790346 –  Мартину М.М. було вперше встановлено ІІ групу інвалідності із (конфіденційна інформація) та визначено дату чергового переогляду – 26 липня 2018 року.

Інформації щодо переогляду прокурора в 2018 році в матеріалах дисциплінарного провадження не міститься.

Надалі відповідно до рішення Івано-Франківської обласної МСЕК від 16 вересня 2019 року йому повторно встановлено ІІ групу інвалідності із (конфіденційна інформація). Видано довідку серії 12 ААБ № 401179 від 16 вересня 2019 року.

Згідно з рішенням Івано-Франківської обласної МСЕК від 22 вересня 2020 року йому знову встановлено ІІ групу інвалідності із (конфіденційна інформація). Видано довідку від 22 вересня 2020 року та визначено дату чергового переогляду – 22 вересня 2022 року.

Надалі згідно з довідкою до акта огляду Івано-Франківської обласної МСЕК від 03 жовтня 2022 року № 756022 Мартину М.М. вкотре встановлено інвалідність ІІ групи у зв’язку із (конфіденційна інформація) і визначено дату чергового переогляду – 03 жовтня 2024 року.

Інших переоглядів Мартин М.М. не проходив і з 03 жовтня 2024 року не має статусу особи з інвалідністю.

На адресу Івано-Франківської обласної прокуратури з Офісу Генерального прокурора надійшов лист за підписом заступника Генерального прокурора ОСОБА_3 від 11 вересня 2025 року № 31/2/1-84393вих-25, відповідно до якого ЦОФСО ініціював забезпечення прибуття до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» упродовж вересня 2025 року працівників органів прокуратури для перевірки обґрунтованості прийнятих МСЕК рішень про встановлення груп інвалідності (лист від 27 серпня 2025 року № 3462/01-18).

На виконання вказаного доручення Офісу Генерального прокурора керівник Івано-Франківської обласної прокуратури підготував відповідне повідомлення Мартину М.М. про необхідність прибути у зручний для нього час у період до 30 вересня 2025 року до медичного закладу для проходження обстеження, у якому зазначено підстави проведення обстеження, а також роз’яснено вимоги статей 19, 43 Закону № 1697-VII, статей 11, 16, 21 Кодексу, наслідки відмови від проходження медичного огляду. Зі змістом цього повідомлення Мартин М.М. особисто ознайомився. На виконання зазначеного листа Івано-Франківська обласна прокуратура надіслала листи Мартину М.М. із повідомленням про необхідність прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для перевірки обґрунтованості прийнятого МСЕК рішення про встановлення йому групи інвалідності (лист від 18 вересня 2025 року № 07-657вих-25 (надіслано міжпаспортним обміном до Івано-Франківської окружної прокуратури) та лист від 18 вересня 2025 року № 07-662вих-25 (надіслано поштою рекомендованим листом, який Мартин М.М. отримав).

Згідно з листом  Івано-Франківської  обласної прокуратури від 17 березня 2026 року, відповідно до інформації, наявної на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), надісланий обласною прокуратурою лист Мартину М.М. від 18 вересня 2025 року за № 07-662вих-25 вручено одержувачу 25 вересня 2025 року.

Відповідно до інформації, наданої начальником відділу обласної прокуратури в межах проведення службового розслідування стосовно Мартина М.М., для надсилання вказаного листа використано функціонал «Аудит» у системі ІС «СЕД», 18 вересня 2025 року о 12 год 29 хв лист надійшов до Івано-Франківської окружної прокуратури по електронному обміну і був одразу ж зареєстрований. 07 жовтня 2025 року о 09 год 00 хв користувач (конфіденційна інформація) (Мартин М.М.) переглянув цей лист.

Крім того, у зв’язку з перебуванням Мартина М.М. на лікарняному 18 вересня 2025 року головний спеціаліст окружної прокуратури у телефонному режимі проінформував його про надходження на його ім’я листа з обласної прокуратури, а також про те, що цей лист в електронній формі надіслано на адресу електронної пошти Мартина M.M. (конфіденційна інформація).

Відповідно до даних порталу Пенсійного фонду України Мартину М.М. відкрито листок тимчасової непрацездатності з 15 вересня до 03 жовтня 2025 року.

06 жовтня 2025 року прокурор Мартин М.М. звернувся до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» із листом, у якому зазначив про перебування на лікарняному.

20 жовтня 2025 року у відповідь на його звернення прокурору надіслано лист із ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» щодо перенесення дати переогляду та необхідності з’явитися на дообстеження в інший строк, до 21 листопада 2025 року. ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» роз’яснила прокурору підстави виклику, підстави поважності причини нез’явлення на переогляд та алгоритм дій під час прибуття до закладу охорони здоров’я. Вказаний лист відповідно до інформації Укрпошти прокурор отримав 22 жовтня 2025 року (відмітка «вручено»).

Об’єктивних обставин, які б перешкоджали чи унеможливлювали його прибуття з 04 жовтня 2025 року до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», не було.

Таким чином, установлено, що прокурора Мартина М.М. належним чином двічі повідомлено про необхідність проходження медичного переогляду. Об’єктивних причин, які б перешкоджали чи унеможливлювали виконання ним вимог станом на день розгляду висновку на засіданні Комісії не встановлено.

Згідно з листом Івано-Франківської обласної прокуратури, що надійшов у відповідь на запит члена Комісії, пенсійних виплат за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII із Пенсійного фонду України Мартин М.М. не отримує у зв’язку з тим, що не має необхідної вислуги років.

Відповідно до висновку службового розслідування від 07 листопада 2025 року пенсійні виплати у зв’язку з інвалідністю (відповідно до пункту 9 статті 86 Закону № 1697-VII) Мартин М.М. отримував у період із липня 2017 року до жовтня 2024 року. З листопада 2024 року виплати припинено, оскільки завершився строк, на який було встановлено інвалідність. Інших соціальних гарантій, пов’язаних з інвалідністю, він не отримував.

Також згідно з даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які розміщені в Єдиному державному реєстрі декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Мартин М.М. отримував дохід у вигляді пенсії: 2018 рік − 58 871 грн, 2019 рік – 277 211 грн, 2020 рік − 201 570 грн, 2021 рік – 218 180 грн, 2022 рік – 238 320 грн, 2023 рік – 251 160 грн, 2024 рік – 230 740 грн.

Відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0790346, наданої до відділу кадрової роботи та державної служби Івано-Франківської обласної прокуратури, 26 липня 2017 року Мартину М.М. уперше встановлено другу групу інвалідності. Надалі він проходив повторні огляди у 2019, 2020 та 2022 роках, що підтверджено відповідними довідками МСЕК.

До відділу кадрової роботи та державної служби вказаної обласної прокуратури Мартин М.М. подав індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю. Однак звернень щодо облаштування робочого місця, коригування робочого графіка або вжиття заходів з трудової реабілітації до відповідного підрозділу від нього не надходило. Іншими соціальними гарантіями у зв’язку зі встановленням інвалідності Мартин М.М. в органах прокуратури області не користувався.

Згідно з військовим квитком серії НК № 6280499, виданим 08 липня 1994 року, і рішенням військово-лікарської комісії Долинського об’єднаного міського військового комісаріату Івано-Франківської області від 19 жовтня 2017 року Мартина М.М. визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, у зв’язку з чим він не є військовозобов’язаним.

Відповідно до висновку службового розслідування від 07 листопада 2025 року із серпня 2017 року до Мартина М.М. застосовувалася пільгова ставка єдиного соціального внеску у розмірі 8,41 %. Надалі у зв’язку з відсутністю документів про черговий переогляд інвалідності з червня 2025 року застосовується загальна ставка єдиного соціального внеску у розмірі 22 %.

 

4.1 Стислий зміст висновку службового розслідування

 

Відповідно до наказу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 04 серпня 2025 року № 61 проведено службове розслідування щодо можливого вчинення прокурором Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області Мартином М.М. дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, під час встановлення йому інвалідності.

Інформація щодо отримання прокурором Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області Мартином М.М. статусу особи з інвалідністю, оформлення ним пенсії по інвалідності, отримання пенсійних виплат до листопада 2024 року, а також непроходження ним медичного обстеження у ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» з метою перевірки обґрунтованості рішення МСЕК про встановлення йому групи інвалідності — підтвердилася.

Враховано, що Мартин М.М., ознайомившись із листами керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 18 вересня 2025 року № 07-657вих-25 та № 07-662вих-25, надісланими на виконання доручення Офісу Генерального прокурора у межах кримінального провадження № (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року щодо необхідності прибуття до 30 вересня 2025 року до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» з метою перевірки обґрунтованості прийнятого рішення про встановлення йому групи інвалідності, до зазначеної установи не з’явився.

Відомості про вчинення прокурором Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області Мартином М.М. дій, які можуть порочити звання прокурора та викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури під час встановлення йому інвалідності, підтверджено.

 

5. Пояснення прокурора

Прокурор Мартин М.М. у наданих на адресу Комісії письмових поясненнях зазначив, що викладені у дисциплінарній скарзі доводи ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами. Наголосив, що у скарзі не наведено жодної конкретної протиправної дії, яка могла б свідчити про вчинення ним дисциплінарного проступку.

Мартин М.М. звернув увагу, що інформація у медіа щодо прокурорів з інвалідністю не містить жодної згадки про нього, що підтверджується проведеним моніторингом публікацій. У зв’язку з цим підстав для вжиття заходів щодо спростування такої інформації не було.

Також прокурор зазначив, що єдиним, на що посилається скаржник, є надані ним під час службового розслідування пояснення, які стосуються виключно обставин отримання статусу особи з інвалідністю.

Мартин М.М. наголосив, що порядок встановлення та перегляду інвалідності визначений законодавством і передбачає проходження відповідних медичних процедур та прийняття рішень уповноваженими органами. Водночас жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов’язку особи ініціювати позаплановий перегляд інвалідності у зв’язку з публікаціями в медіа чи суспільним резонансом.

Прокурор повідомив, що в 2024 році добровільно відмовився від продовження статусу особи з інвалідністю, у зв’язку з чим із жовтня 2024 року не має такого статусу та не отримує відповідних соціальних виплат.

Крім того, Мартин М.М. зазначив, що питання встановлення йому інвалідності було предметом перевірок Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора, кадрового підрозділу Івано-Франківської обласної прокуратури, а також спеціалізованої установи МОЗ України, за результатами яких прийняті рішення не були скасовані чи змінені, що свідчить про їх законність та обґрунтованість.

Прокурор звернув увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду дисциплінарна відповідальність прокурора можлива виключно за наявності доведених фактів порушення закону або професійної етики, а припущення чи суспільний резонанс не може бути підставою для притягнення до відповідальності.

Також Мартин М.М. надіслав до Комісії додаткові пояснення у зв’язку з отриманням висновку службового розслідування Івано-Франківської обласної прокуратури від 07 листопада 2025 року.

Мартин М.М. звернув увагу, що в пункті 3 вказаного висновку зазначено про його нез’явлення до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» у строк до 30 вересня 2025 року для перевірки обґрунтованості встановлення групи інвалідності.

Водночас прокурор зазначив, що не мав можливості з’явитися у вказаний період з 18 вересня до 30 вересня 2025 року, оскільки через погіршення стану здоров’я з 15 вересня до 03 жовтня 2025 року перебував на лікуванні. Прокурор наголосив, що про цю обставину було відомо комісії, яка проводила службове розслідування, а також роботодавцю, що підтверджується відомостями, відображеними у висновку.

Прокурор звернув увагу, що інформацію про його перебування на лікарняному підтверджено відповідними даними, зокрема роздруківками лікарняних листків з особистого кабінету порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, і зазначив, що викладені у висновку твердження про вчинення ним дій, які можуть порочити звання прокурора та викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та доброчесності, на його думку, не відповідають дійсності.

Надалі Мартин М.М. надіслав додаткові пояснення та зазначив, що викладені у висновку доводи щодо наявності у його діях дисциплінарного проступку ґрунтуються на припущеннях, а належних і допустимих доказів вчинення дисциплінарного проступку не наведено. Прокурор наголошує, що нез’явлення до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» у строк до 30 вересня 2025 року було зумовлене об’єктивними причинами, а саме перебуванням на лікуванні з 15 вересня до 03 жовтня 2025 року. Водночас листи Івано-Франківської обласної прокуратури датовані 18 вересня 2025 року, тобто видані вже після відкриття листка непрацездатності. Також прокурор зазначив, що упродовж 2025 року перебував на лікарняному загалом 56 днів. На його думку, це свідчить про наявність проблем зі здоров’ям та відсутність наміру ухилятися від виконання вимог керівництва та проходження переогляду.

Прокурор наголосив, що листи Івано-Франківської обласної прокуратури № 07-657вих-25 та № 07-662вих-25 від 18 вересня 2025 року були разовими документами строкової дії, термін виконання яких закінчився 30 вересня                2025 року, а будь-яких вказівок щодо необхідності їх виконання після спливу зазначеного строку не було надано. Крім того, прокурор зазначив, що в 2024 році добровільно відмовився від продовження статусу особи з інвалідністю та з                03 жовтня 2024 року не є особою з інвалідністю. У зв’язку з цим прокурор наголосив, що чинним законодавством не передбачено надання можливості проведення повторного оцінювання особам, які не мають статусу особи з інвалідністю, а тому він не мав законних підстав для ініціювання та проходження повторного оцінювання. Також прокурор зазначив, що повторне оцінювання проводиться виключно за електронним направленням лікаря або на підставі відповідних процесуальних документів, яких стосовно нього не виносено та йому не вручено.

Крім того, прокурор повідомив, що з метою з’ясування можливості проходження повторного оцінювання звертався до ЦОФСО                              ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», зокрема надіслав відповідний лист від                 19 лютого 2026 року, у якому підтвердив готовність пройти оцінювання у спосіб, передбачений законодавством України. Зазначив, що виконував індивідуальну програму реабілітації у повному обсязі, а доводи про її невиконання не відповідають дійсності. На думку прокурора, строки притягнення його до дисциплінарної відповідальності сплинули.

6. Джерела права, що підлягають застосуванню, та юридична оцінка встановлених обставин

На момент встановлення Мартину М.М. у 2017 році інвалідності зазначені питання регламентувалися: Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи»; Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від                   05 вересня 2011 року № 561 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності».

Відповідно до пункту 1 Керівних принципів ООН щодо ролі обвинувачів (прийнято Восьмим конгресом Організації Об’єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками. Гавана, Куба, 27 серпня –                  07 вересня 1990 року) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.

Згідно з підпунктом «b» Висновку № 3 (2008) «Роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прийнятого Консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) на 3-му пленарному засіданні (Страсбург,       15–17 жовтня 2008 року), держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечити реалізацію цих функцій відповідно до принципів демократичної держави з верховенством права і, зокрема, дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю.

Правові засади організації діяльності прокуратури України, загальні права й обов’язки прокурора визначено в Законі № 1697-VII.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, неухильно додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Окрім того, законодавство, що становить правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, охоплює положення інших нормативних актів.

Відповідно до статті 1 Кодексу завданням Кодексу є підвищення авторитету органів прокуратури та сприяння зміцненню довіри громадян до них.

У статті 3 Кодексу, яким здійснюється правове регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, зазначено, що нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, зокрема: Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини; Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році; Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році; Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн – членів Ради Європи в 2005 році.

Статтею 4 Кодексу визначено основні принципи професійної етики та поведінки прокурорів, серед яких, зокрема: верховенство права та законність, професійна честь і гідність, формування довіри до прокуратури, доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість.

Згідно зі статтею 10 Кодексу прокурор зобов’язаний діяти справедливо, неупереджено, додержуючись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації повноважень прокуратури в межах її функцій. Він має бути об’єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами й усвідомлювати соціальну значимість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством. У статті 11 Кодексу зазначено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов’язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.          У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності прокурор вживає заходів щодо спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку.

Формування довіри до прокуратури – одне з основних завдань професійної етики прокурора. Реалізація такого завдання можлива лише за умови спільної та постійної роботи прокурорів над авторитетом інституту прокуратури в суспільстві, що досягається їх кропіткою та відповідальною працею, доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю прокурорів і сумлінним виконанням ними службових обов’язків.

Із цього випливає повсякчасний обов’язок прокурора підтримувати честь і гідність своєї професії, завжди поводитися професійно, дотримуючись законів та правил прокурорської етики, завжди бути чесним і старанним, вільним від будь-яких надмірних впливів, добре обізнаним щодо відповідних правових та соціальних подій, а також поінформованим і відстежувати зміни в законодавстві, що стосуються його діяльності.

У законодавстві, як відомо, немає визначень понять гідності й честі, що є цілком закономірним. Але, незважаючи на відсутність легальних дефініцій з указаних цінностей особи, гідність і честь, зокрема, належать до  морально-етичних явищ глобального характеру, оскільки це не тільки правові, а й важливі філософські категорії.

У понятті «гідність» розкривається ставлення людини до самої себе та ставлення до неї з боку суспільства як самоцінності безвідносно до особистих якостей і заслуг. У його основу покладено уявлення про моральну рівність людей, ким би вони не були і яке б суспільне становище не займали. Гідність має будь-яка людина. Це означає, з одного боку, наявність самосвідомості, відповідальності та вимогливості до себе з боку самої особистості, а з другого – шанобливе ставлення суспільства, визнання за людиною певних прав. Берегти свою гідність, зокрема професійну, на практиці означає відповідність індивіда вимогам моралі, професійної етики, а також певний рівень моральної культури оточення, що дає змогу бачити в іншому подібного собі.

Під поняттям «честь» потрібно розуміти зовнішню оцінку особи з боку суспільства чи соціальної спільноти, членом якої вона є. Поняття «честь» і «гідність» доволі близькі, взаємозалежні, однак не тотожні.

У статті 16 Кодексу закріплено обов’язок прокурора бути взірцем доброчесності, спрямовувати свої дії на захист публічних інтересів і відмову від превалювання приватного інтересу.

Відповідно до статті 21 Кодексу прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання. Прокурору слід уникати особистих зв’язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об’єктивність виконання професійних обов’язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Також варто зауважити, що згідно зі Стандартами професійної відповідальності та викладом основних обов’язків та прав прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов’язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, згідно з правилами та етикою їхньої професії, у будь-який час дотримуватися найбільш високих норм чесності.

Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, охоплюють як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального та загального законодавств і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 9901/229/19).

Як зазначено у вказаній постанові, ознаками некоректної та непристойної поведінки прокурорів можна вважати її компрометуючий (звання прокурора) характер, шкоду для репутації прокурора й авторитету органів прокуратури, наявність наслідків (негативний громадський резонанс).

Окрім того, у Висновку № 13 (2018) Консультативної ради європейських прокурорів «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» зазначено, що під словом «етика» розуміються всі керівні принципи, що встановлюють стандарти поведінки та практики, як при виконанні прокурорами своїх посадових обов’язків, так і в позаслужбовий час, що очікується від усіх прокурорів, які працюють в прокуратурі чи від її імені. Прокурори повинні демонструвати абсолютну доброчесність у своїй поведінці. Вони повинні керуватися лише бажанням забезпечити дотримання закону.

Європейські керівні принципи з етики та поведінки для прокурорів «Будапештські керівні принципи», прийняті на 6-й Конференції генеральних прокурорів Європи в Будапешті 31 травня 2005 року, встановлюють стандарти поведінки та практичної діяльності, виконання яких очікується від усіх прокурорів, які працюють, або від імені органів прокуратури.

Зазначено, що прокурори повинні в усі часи і за всіх обставин: брати до уваги, що вони діють від імені всього суспільства і в публічних інтересах; намагатися підтримувати справедливий баланс між базовими інтересами суспільства та інтересами і правами людини; підтримувати честь і гідність своєї професії; твердо дотримуватися професійних стандартів і завжди поводити себе професійно; не піддаватися впливу індивідуальних чи приватних інтересів.

Згідно зі статтею 33 Кодексу прокурори зобов’язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення має наслідком відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури, затвердженого наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора від 27 березня 2025 року № 69, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належить порушення прокурором вимог, заборон та обмежень, встановлених  у Законі № 1697-VII і Законі України «Про запобігання корупції».

У статті 8 Європейської конвенції з прав людини визначено право на повагу до приватного та сімейного життя. Водночас передбачено можливість і межі втручання в це право у випадку, коли таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпек або економічного добробуту країни для запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

 

Оцінивши діяльність прокурора Мартина М.М. щодо відповідності наведеним вимогам, Комісія дійшла висновку про наявність порушень ним приписів чинного законодавства, що обґрунтовано таким.

Дисциплінарне провадження відкрито у зв’язку з наявністю ознак вчинення прокурором Мартином М.М. дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) порушення правил прокурорської етики.

Вимогою закону щодо змісту дисциплінарної скарги є обов’язкове зазначення скаржником конкретних фактів, які свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

Для встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку необхідно виявити ухилення прокурора від виконання обов’язків, передбачених законодавством, або їх неякісне чи неналежне виконання з порушенням норм права та стандартів професійної етики як у службовій, так і в приватній сферах, що призвело до суспільно небезпечних наслідків, зокрема підриву довіри до прокуратури як державного інституту.

Комісія врахувала послідовну позицію скаржника щодо наявності факту дисциплінарного проступку Мартина М.М. і чітке визначення об’єктивної сторони дисциплінарних проступків, зазначених у пунктах 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VІІ.

Також Комісія враховує, що в межах процедури дисциплінарного провадження прокурора Мартина М.М. неодноразово та належним чином було повідомлено про час і дату розгляду висновку на засіданні Комісії та що під час проведення перевірки він надавав письмові пояснення. Натомість прокурор тричі не прибув на засідання Комісії, не зважаючи на визнання Комісією його явки обов’язковою і на витребування додаткової інформації, яка була необхідна Комісії для повного, всебічного розгляду висновку члена Комісії Мнишенко Є.С.

Визнаючи явку прокурора необхідним та витребовуючи інформацію на підтвердження доводів, зазначених у письмових поясненнях прокурора щодо того, що він не звертався до роботодавця та не користувався пільгами щодо виконання індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, інформацію про те, чи повідомляв прокурор Мартин М.М. до                             ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» про перебування на лікарняному та чи ініціював він у зв’язку з цим перенесення медичного обстеження на інший час, а також щодо підстав та умов отримання ним пенсійних виплат, Комісія забезпечила реалізацію принципу змагальності в інтересах прокурора               Мартина М.М. Натомість прокурор скористався правом не надавати зазначених документів, а тому Комісія була позбавлена можливості враховувати інші можливі обставини та докази, окрім тих, що були наявні у матеріалах дисциплінарного провадження.

Комісія звертає увагу й на те, що відповідно до пунктів 35–40 Положення серед прав прокурора як учасника засідання у дисциплінарному провадженні є право скористатися правничою допомогою та обрати представника, який може представляти інтереси прокурора у випадку, якщо прокурор не з’явився на засідання з тих чи інших причин. Прокурор Мартин М.М. тричі не забезпечив особистої участі та не забезпечив участі представника для підтримання своєї позиції в межах дисциплінарного провадження.

Комісія врахувала, що залучення представника є правом прокурора під час дисциплінарної процедури, і тому, поважаючи обраний Мартином М.М. спосіб захисту, Комісія із дотриманням вимог пункту 40 Положення, пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 47 Закону № 1697-VII врахувала надані прокурором під час перевірки у дисциплінарному провадженні письмові пояснення, надіслані Комісії, а також його пояснення від 08 травня 2026 року. Водночас підтвердити чи спростувати доводи, зазначені у запереченнях - поясненнях прокурора від 08 травня 2026 року неможливо, оскільки доказів на підтвердження зазначених у поясненнях прокурора доводів у матеріалах дисциплінарного провадження немає, інших пояснень на засіданні 27 травня 2026 року Мартин М.М. не надавав.

Надаючи комплексну оцінку встановленим під час перевірки у дисциплінарному провадженні обставинам, Комісія вважає доводи викладені в дисциплінарній скарзі, обґрунтованими й такими, що об’єктивно підтверджені.

Згідно з Коментарем Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим рішенням Ради прокурорів України від 23 листопада 2022 року № 36, а також постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня            2021 року у справі № 826/9606/17 етичні норми стосуються не лише службової поведінки прокурора, а й охоплюють його приватне життя. Вони формують цілісний стандарт поведінки, який має відповідати високим вимогам до професії прокурора та забезпечувати довіру суспільства до органів прокуратури. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «правила прокурорської етики» є ширшим, ніж вимоги розділу IV Кодексу, й охоплює правила професійної діяльності в усіх аспектах, вимоги спеціального та загального законодавств і моральні засади суспільного життя; такий стандарт покликаний бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності та ввічливості й сприяти довірі та повазі до органів прокуратури.

Мартин М.М. має статус прокурора, і відповідно до статті 19 Закону № 1697-VII на нього покладено обов’язки: неухильно дотримуватися присяги прокурора; діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Наявність статусу прокурора покладає на особу посилену відповідальність, оскільки така особа є публічною, наділена владою та представляє інституцію загалом, а тому недопущення поведінки, що може зашкодити репутації, є одним із головних складників етичності прокурора.

Питання про набуття прокурорами статусу осіб з інвалідністю було широко висвітлено в медіа, що негативно позначилося на діловій репутації органів прокуратури як державної інституції.

У зв’язку з масовими корупційними скандалами у МСЕК та виявленням численних фактів незаконного встановлення інвалідності посадовим особам, зокрема прокурорам, що стало підставою для нарахування та виплати їм із Державного бюджету України відповідних пенсій, РНБО України прийняла рішення «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», що введене в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024.           Відповідно до статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО України, введені в дію указами Президента України, є обов’язковими до виконання органами виконавчої влади.

Прокурор Мартин М.М., усвідомлюючи суспільну чутливість питання, пов’язаного з фактами можливого незаконного отримання інвалідності прокурорами, на виконання рішення РНБО України мав обов’язок не лише формально дотримуватися вимог закону, а й вжити всіх необхідних заходів для захисту своєї особистої репутації та збереження авторитету органів прокуратури. Натомість він проігнорував письмову вимогу керівництва щодо проходження повторного медичного огляду, не з’явився до медичної установи та не забезпечив публічного спростування сумнівів у законності встановлення йому групи інвалідності.

Комісія зауважила, що Мартин М.М. погоджується з фактами отримання та ознайомлення з персональними листами-повідомленнями про необхідність прибуття для проходження медичного обстеження до медичного закладу в період до 30 вересня 2025 року, які він отримував через ІС «СЕД», і рекомендованим листом, який він отримав 25 вересня 2025 року.

Із 15 вересня до 03 жовтня 2025 року Мартин М.М. перебував на (конфіденційна інформація) у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Перебування на лікарняному належить до виключних випадків для перенесення строків проведення медичного обстеження відповідно до абзацу тринадцятого пункту 51 Постанови Кабінету Міністрів України № 1338.

Комісія врахувала, що перебування прокурора Мартина М.М. на (конфіденційна інформація) у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю у відповідний період є поважною та об’єктивною причиною, яка тимчасово унеможливлювала його прибуття до медичного закладу для проходження визначеного медичного обстеження.

Комісія бере до уваги, що прокурор Мартин М.М. вчинив активні дії, зокрема розпочав листування з ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» і повідомив зазначений медичний заклад про поважність причини нез’явлення.

Окрім того Комісія зауважила, що у відповідь на звернення ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» надіслала Мартину М.М. листа від 20 жовтня 2025 року № 5440/01-19, в якому зазначила, що розглянула його звернення від   06 жовтня 2025 року та з урахуванням наданої інформації щодо перебування на лікарняному повідомила Мартина М.М. про необхідність повторного прибуття після завершення періоду тимчасової непрацездатності для проведення додаткового стаціонарного обстеження у строк до 21 листопада 2025 року. Лист від 20 жовтня 2025 року № 5440/01-19 ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» надіслала Мартину М.М. рекомендованим поштовим відправленням, яке прокурор отримав 22 жовтня 2025 року. Про цей лист Комісії до 27 травня 2026 року не було відомо, оскільки лише під час засідання Комісії 27 травня 2026 року таку інформацію долучив до матеріалів дисциплінарного провадження представник скаржника. Мартин М.М. не повідомляв у численних наданих ним письмових поясненнях про наявність даного листа, про його отримання та про причини неприбуття на особистий виклик ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» із 22 жовтня до 03 листопада 2025 року. Не надав прокурор й інформації щодо повідомлення ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» про неможливість прибуття у зв’язку з перебуванням на лікарняному у зазначений період і не пояснив причини неприбуття впродовж тривалого часу до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», а саме до моменту прийняття рішення у дисциплінарному провадженні.

Комісія врахувала, що з 03 до 24 листопада 2025 року Мартин М.М. перебував на (конфіденційна інформація) у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Перебування на лікарняному належить до виключних випадків для перенесення строків проведення медичного обстеження у відповідно до абзацу тринадцятого пункту 51 постанови № 1338.

Натомість Комісія бере до уваги, що з 22 жовтня до 03 листопада 2025 року прокурор не перебував на лікарняному та не скористався можливістю прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» у період, зазначений у виклику. Окрім того, Мартин М.М. і після перебування на лікарняному (із 24 листопада                 2026 року) у період до моменту розгляду висновку (до 27 травня 2026 року) не вжив жодного заходу для прибуття до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для підтвердження раніше встановленої групи інвалідності та виконання рішення РНБО України.

Враховуючи строки перебування прокурора на лікарняному з 03 до                 24 листопада 2025 року, Комісія встановила, що лікарняний завершився після спливу строку, визначеного в листі від 20 жовтня 2025 року для проходження обстеження, надалі Мартин М.М. не ініціював погодження нових строків обстеження, інших активних дій для підтвердження законності отримання статусу особи з інвалідністю не вчинив. Вказане свідчить про відсутність наміру пройти відповідне обстеження, відповісти на запит суспільства щодо сумнівів в обґрунтованості отриманої інвалідності особами зі статусом прокурора та захистити власну ділову репутацію.

Такими діями прокурор допустив демонстративну неповагу до етичних стандартів поведінки, не вжив передбачених законодавством заходів для збереження власної ділової репутації та репутації органів прокуратури. Його пасивна позиція фактично сприяла поширенню інформації, яка дискредитує органи прокуратури, підриває суспільну довіру до державної інституції та створює враження толерування корупційних ризиків у системі. Прокурор в жоден спосіб, не вжив активних і достатніх заходів, спрямованих на підтвердження законності встановленого йому статусу особи з інвалідністю, у спосіб, який би усував обґрунтовані сумніви суспільства та забезпечував захист авторитету органів прокуратури.

Комісія враховує, що згідно з листом Івано-Франківської обласної прокуратури від 11 серпня 2025 року вбачається, що Мартин М.М. індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю надав, однак щодо виконання рекомендацій зазначених у цій програмі до роботодавця не звертався, тобто фактично вказану програму не виконано. 

Так у індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю № 1115 та № 802 у видах обмежень зазначені пункти 13.6, у яких визначено обмеження до виду трудової діяльності. Комісія врахувала, що Мартин М.М. письмово до кадрового підрозділу чи до відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб жодного разу не звертався, унаслідок чого заходів з облаштування робочого місця, корегування робочого графіка та заходів з трудової реабілітації (зокрема, направлення на санаторно-курортне лікування тощо) стосовно нього не вжито.

Особи з інвалідністю мають широкий спектр прав, яким, зокрема, охоплено: право на безоплатне або пільгове медичне обслуговування; право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації; право на забезпечення медичними, професійними, соціальними заходами (реабілітаційні заходи); право на пенсії та соціальну допомогу, пільги, державну підтримку під час працевлаштування та навчання. Комісія врахувала, що відповідно до листа Івано-Франківської обласної прокуратури від 11 серпня 2025 року в обласній прокуратурі немає інформації про користування Мартином М.М. соціальними гарантіями, пов’язаними з наявністю у нього статусу особи з інвалідністю. Мартин М.М. не надав жодного доказу щодо використання інших гарантій, передбачених для осіб з інвалідністю, окрім отримання спеціальних пенсійних виплат, передбачених пунктом 9 статті 86 Закону № 1697-VII, що свідчить про вибіркове використання статусу особи з інвалідністю.

Комісія дійшла висновку, що фактично інвалідність не впливала на звичний спосіб життя прокурора Мартина М.М. під час виконання ним професійних обов’язків. Таким чином, Комісія надає оцінку діям Мартина М.М. саме в контексті його статусу прокурора, а не його діям як особи з інвалідністю. Зважаючи на те, що члени Комісії не є фахівцями в галузі медицини, Комісія не втручається в особливості стану здоров’я прокурора, діагнози, які були встановлені, та призначене лікування, не надає оцінки медичним критеріям. Таким чином, ці правовідносини не стосуються сфери приватного життя прокурора. 

За наслідками наведених обставин у медійному просторі поширено значну кількість негативних публікацій, що стосуються питання про законність встановлення інвалідності прокурорам, зокрема за посиланнями:

https://firtka.if.ua/blog/view/vidomii-vidsotok-prokuroriv-z-ivano-frankivshchini-iaki-maiut-status-osobi-z-invalidnistiu

https://suspilne.media/ivano-frankivsk/869221-stalo-vidomo-skilki-prokuroriv-frankivsini-otrimuut-pensii-za-invalidnistu/

https://censor.net/ua/news/3517113/invalidnist_u_prokuroriv_na_ivanofrankivschyni_12_prokuroriv_z_invalidnistyu

Незважаючи на відсутність у медіа публікацій із прямим згадуванням прізвища Мартина М.М., необхідно зазначити, що така обставина не спростовує факту наявності суспільного резонансу навколо теми отримання інвалідності працівниками органів прокуратури. З огляду на службове становище прокурора та підвищені етичні стандарти навіть непряма участь у подібному публічному обговоренні зобов’язувала його вжити негайно активних заходів для підтвердження законності встановлення йому групи інвалідності, зокрема шляхом проходження повторного медичного огляду.

Комісія зважає на те, що прокурора Мартина М.М. належним чином повідомлено про необхідність прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» з метою перевірки обґрунтованості рішень МСЕК щодо встановлення йому інвалідності, але він не прибув у визначений строк до медичного закладу, проігнорував та продовжує ігнорувати вимогу керівництва щодо проходження повторного медичного огляду та не забезпечив публічного спростування сумнівів у законності встановлення інвалідності.

Комісія врахувала, що станом на день розгляду висновку у прокурора Мартина М.М. відсутній статус особи з інвалідністю в зв’язку з його не продовженням у 2024 році. Водночас Комісія критично сприймає доводи прокурора щодо того, що відсутність статусу особи з інвалідністю звільняє його від обов’язку підтвердження раніше встановленої групи інвалідності, як цього вимагає рішення РНБО України. Прокурор не повинен був доводити факт наявності інвалідності станом на день отримання викликів, а повинен був підтвердити правомірність її встановлення з 2017 року, оскільки саме наявність інвалідності другої групи стала підставою для отримання спеціальних пенсійних виплат згідно з частиною 9 статті 86 Закону № 1697-VII.

Таким чином Мартин М.М. зобов’язаний був вжити всіх необхідних заходів для виконання отриманого доручення, зокрема пройти відповідний переогляд або, щонайменше, ініціювати погодження нових строків чи вчинити інші активні дії для підтвердження законності отримання статусу особи з інвалідністю. Невжиття таких заходів свідчить про ігнорування вимоги керівництва, небажання виконувати рішення РНБО України, відсутність належної професійної сумлінності та негативно позначається на довірі до органів прокуратури.

Комісія врахувала послідовну позицію та письмові пояснення прокурора Мартина М.М., а також той факт, що прокурор був обізнаний з необхідністю пройти переогляд на підтвердження підстав встановлення йому групи інвалідності, був попереджений про наслідки нез’явлення до                    ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», у дні, коли не перебував на лікарняному мав можливість виконати вимоги керівництва та ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» щодо підтвердження статусу особи з інвалідністю. Натомість у жодному з надісланих на адресу Комісії пояснень прокурор не вказав про наявність ще одного виклику з ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» та причини нез’явлення на переогляд для підтвердження раніше встановленої групи інвалідності.

Комісія звертає увагу, що в той момент, коли Мартин М.М. обрав модель пасивної поведінки, він керувався суб’єктивною думкою, власним переконанням та інтересом, які не були об’єктивними та не були підтверджені жодним фактом. Таким чином, прокурор діяв усупереч вимогам пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1697-VII, статті 10 Кодексу, у якій передбачено, що прокурор має бути об’єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами й усвідомлювати соціальну значимість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством. Отже, прокурор порушив один з основних принципів професійної етики та поведінки прокурорів, зазначених у статті 3 Закону № 1697-VII та статті 4 Кодексу — принцип об’єктивності. Дії прокурора Мартина М.М., які прямо пов’язані з суспільним резонансом і невдоволенням, є такими, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та є грубим порушенням правил прокурорської етики.

Отже, Комісія дійшла висновку, що прокурор Мартин М.М. порушив вимоги пункту 10 частини першої статті 3, частини другої статті 17, частини третьої, пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII, статей 1, 4, 11, 16, 21 Кодексу, чим вчинив дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII (вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; одноразове грубе порушення правил прокурорської етики).

За своїм змістом порушення Мартином М.М. правил прокурорської етики є грубим, оскільки вчинені ним дії  посягають на основи функціонування прокуратури, морально-етичні засади діяльності прокурорів і шкодять авторитету прокуратури загалом. Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, має бути установлений факт поведінки, що скомпрометував звання працівника прокуратури. Прокурор Мартин М.М. проігнорував етичні норми, які є основоположними нормами поведінки прокурора, що свідчить про грубий характер порушення правил прокурорської етики (статті 4, 10 Кодексу). Допущення подібної поведінки підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави загалом, тому що прокурори під час здійснення своїх повноважень представляють державу.

Вчинення Мартином М.М. дисциплінарного проступку підтверджено:

– дисциплінарною скаргою виконувача обов’язків керівника Генеральної інспекції;

– висновком і матеріалами службового розслідування, проведеного стосовно прокурора Мартина М.М. на підставі наказу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 04 серпня 2025 року № 61;

– матеріалами дисциплінарного провадження;

– поясненнями прокурора Мартина М.М.;

– листами ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 06 травня 2026 року та від 20 жовтня 2025 року № 5440/01-19, адресованими до Офісу Генерального прокурора та прокурору Мартину М.М.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону № 1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Під час вирішення питання щодо строків вчинення прокурором Мартином М.М. дисциплінарного проступку необхідно врахувати таке.

Правові позиції Верховного Суду дають підстави для твердження про необхідність оперувати у практичній діяльності поняттям «триваюче правопорушення», а отже, днем обчислення річного строку для накладення на  прокурора дисциплінарного стягнення є день належного виконання ним установленого обов’язку або день припинення правопорушення (рішення від      30 січня 2019 року у справі № 9901/921/18, від  05 березня 2018 року у справі               № 800/422/17, від 27 травня 2019 року у справі № 9901/196/19 тощо). Так, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 9901/315/19 визначено поняття триваючого правопорушення як безперервного стану протиправної бездіяльності через невиконання та неналежне виконання своїх обов’язків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1224/17 надала тлумачення, зокрема, поняття «триваюче правопорушення», яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретного покладеного на неї обов’язку або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов’язків або виявлення правопорушення.

Датою вчинення дисциплінарного проступку слід вважати період із      22 жовтня 2025 року (день ознайомлення Мартина М.М. із листом про необхідність його прибуття до медичного закладу), а закінченням – 27 травня 2026 року (день розгляду Комісією висновку про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора Мартина М.М.).

Отже, встановлений частиною четвертою статті 48 Закону № 1697-VII строк для прийняття Комісією рішення про притягнення прокурора Мартина М.М. до дисциплінарної відповідальності не минув.

Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що може бути застосований до прокурора Мартина М.М., Комісія, з огляду на вимоги частини третьої статті 48 Закону № 1697-VII взяла до уваги характер проступку, особу прокурора, його позитивну характеристику та відсутність дисциплінарних стягнень, інші обставини вчиненого діяння.

Пунктом 1 частини четвертої статті 49 Закону №1697-VII передбачено, що за результатами дисциплінарного провадження може бути прийнято рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора (крім Генерального прокурора), якщо дисциплінарний проступок, вчинений прокурором, має характер грубого порушення.

Оскільки вчинений прокурором Мартином М.М. дисциплінарний проступок має характер грубого порушення, Комісія дійшла висновку про відсутність підстав для накладення більш м’якого стягнення, ніж звільнення з посади в органах прокуратури, бо вчинений прокурором Мартином М.М. дисциплінарний проступок несумісний із подальшим зайняттям будь-якої посади в цих органах.

Зважаючи на викладене, Комісія вважає, що застосування до прокурора Мартина М.М. найбільш суворого дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення у дисциплінарному провадженні, під час перевірки не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 47–50, 77, 78 Закону № 1697-VII, пунктами 108, 110–112, 115–117 Положення, Комісія

 

 

В И Р І Ш И Л А:

 

Притягнути прокурора Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області Мартина Миколу Михайловича до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Копію рішення надіслати скаржнику, керівнику Івано-Франківської обласної прокуратури для застосування накладеного дисциплінарного стягнення, керівнику Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області та прокурору Мартину М.М.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.