Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Характеризується позитивно. Дисциплінарних стягнень не має. Неодноразово заохочувалася керівником обласної прокуратури та Генеральним прокурором.

2. Відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

Рішенням Комісії від 11 вересня 2025 року № 290дп-25 строк перевірки відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора Любченко В.В. до дисциплінарної відповідальності продовжено на один місяць.

Скаржника та прокурора своєчасно й належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

Керівник Кіровоградської обласної прокуратури своїм листом від                 17 квітня 2026 року № 07-276вих-26 поінформував Комісію, що не заперечує проти закриття дисциплінарного провадження стосовно прокурора          Любченко В.В. та повідомив про розгляд зазначеного висновку за відсутності представника Кіровоградської обласної прокуратури.

Прокурор Любченко В.В. до Комісії надіслала заяву, у якій  зазначила, що з висновком члена Комісії Куриленка Д.В. про відсутність у її діях складу дисциплінарного проступку погоджується, та повідомила про розгляд висновку без її участі.

За вказаних обставин Комісія, ураховуючи вимоги пункту 1 частини третьої статті 47 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII), прийняла рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора.

 

3. Зміст дисциплінарної скарги

 

Скаржник  у дисциплінарній скарзі зазначив, що в медіа у 2024–2025 роках з’явилися численні повідомлення про видачу медико-соціальними експертними комісіями (далі – МСЕК) довідок щодо встановлення групи інвалідності працівникам органів прокуратури. Дії прокурорів з оформлення інвалідності викликали значний негативний суспільний резонанс, набули широкого розголосу у медіа, чим заподіяли шкоду авторитету органів прокуратури.

Крім того, рішенням Ради Національної безпеки і оборони України від        22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» передбачено вжиття заходів реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів.

Також скаржник вказав, що перевірка правомірності встановлення відповідної групи інвалідності працівникам органів прокуратури  здійснюється в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні                                    (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року.

Після набуття статусу особи з інвалідністю у серпні 2020 року       Любченко В.В. звернулася до органів Пенсійного фонду України після чого їй призначено пенсійні виплати, які вона отримує дотепер.

За таких обставин скаржник вважав, що в діях прокурора Любченко В.В.  наявні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII) – вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики).

 

4. Обставини, встановлені під час дисциплінарного провадження

 

У жовтні 2024 року в медіа з’явилася інформація про викриття на незаконному збагаченні голови Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії Тетяни Крупи. Під час обшуків, проведених за місцем її проживання та роботи, виявлено значну кількість готівкових коштів.

Спростовані або сумнівні рішення МСЕК супроводжувалися звинуваченнями в корупційних схемах і фальсифікаціях медичної документації.

У медіа зазначалося, що деякі державні службовці, прокурори та правоохоронці, знаючи про недостовірність медичних документів, використовували їх з метою подання до органів соціального захисту для незаконного одержання пенсій по інвалідності коштом Державного бюджету України.

В органах прокуратури також виявлено достатньо багато випадків встановлення інвалідності за підозрілих обставин.

Суспільний резонанс щодо системності вказаних правопорушень, зокрема масштабного встановлення фіктивної інвалідності прокурорам Хмельницької, Черкаської  областей та інших регіонів, викликав зосередження уваги громадськості на цій проблемі.

З огляду на негативний суспільний резонанс, критику безкарності, вимоги забезпечення справедливих розслідувань 22 жовтня 2024 року Президент України ініціював провести засідання Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО), за результатами якого прийнято рішення «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», що введено в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024.

З метою забезпечення належного захисту прав та законних інтересів громадян, посилення протидії корупції в державних органах і недопущення зловживань у сфері медико-соціальної експертизи РНБО вирішила:

– рекомендувати Офісу Генерального прокурора спільно з іншими правоохоронними органами у місячний строк прозвітувати про вжиті заходи щодо виявлення, розслідування та протидії кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а за результатами проведеної роботи ініціювати відповідні кадрові й організаційні рішення;

– Кабінету Міністрів України разом з Офісом Генерального прокурора забезпечити проведення повторних перевірок рішень медико-соціальних експертних комісій, на підставі яких прокурорам встановлено інвалідність.

У зв’язку з цим скаржник до Комісії надіслав дисциплінарну скаргу про можливе вчинення прокурором Любченко В.В. дисциплінарного проступку.

За повідомленням Кіровоградської обласної прокуратури (далі – обласна  прокуратура) відсутня інформація щодо користування Любченко В.В. соціальними гарантіями/пільгами для осіб з інвалідністю. Вона також своєчасно повідомила обласну прокуратуру про встановлення її відповідної групи інвалідності.

Згідно з наявною в обласній прокуратурі  інформацією Любченко В.В. не зверталася до обласної прокуратури щодо необхідності додаткового облаштування робочого місця з дотриманням вимог доступності, безбар’єрності тощо. У зв’язку з цим виконання заходів з облаштування робочого місця не забезпечувалося. До первинної профспілкової організації обласної прокуратури з метою отримання допомоги, путівки на відпочинок чи інших благ вона як особа з інвалідністю, також не зверталася.

Первинні ознаки захворювання у Любченко В.В.  почали проявлятися у 2011 році. Суттєве погіршення стану здоров’я розпочалося у 2017 році. У зв’язку з цим вона неодноразово проходила лікування у медичних закладах Кіровоградської області.

Після чергового пройденого лікування медична комісія документи надіслала до Міжрайонної МСЕК № 4 м. Черкаси, у якій згодом було проведено відповідне обстеження. За результатами обстеження 19 серпня 2020 року їй уперше встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново (довідка (конфіденційна інформація)).

Після набуття статусу особи з інвалідністю у серпні 2020 року       Любченко В.В. звернулася до органів Пенсійного фонду України після чого їй призначено пенсійні виплати відповідно до вимог Закону № 1697-VII, які вона отримувала до липня 2025 року. 

На виконання доручення Офісу Генерального прокурора та керівництва обласної прокуратури Любченко В.В. прибула до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для обстеження, у якій перебувала з 02 до 06 червня 2025 року, про що свідчить довідка (конфіденційна інформація) та виписка із медичної карти стаціонарного хворого (конфіденційна інформація).

Відповідно до вищезазначеної виписки із медичної карти стаціонарного хворого у Любченко В.В. комісією встановлено наступний діагноз: (конфіденційна інформація).

Згідно із витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 12 червня 2025 року              (конфіденційна інформація), команда прийшла до висновку, що при оцінювання функціональних порушень та ступеню обмеження життєдіяльності         Любченко В.В. мають місце незначні патологічні зміни (конфіденційна інформація), які не відповідають критеріям встановлення жодної групи інвалідності та не дають підстави визнати Любченко В.В. особою з інвалідністю з 02 червня 2025 року.

Відповідно до інформації Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Головне слідче управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 358, частиною четвертою статті 358, частинами першою та другою статті 366, частинами четвертою, п’ятою статті 190, частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 364, статтею 368-5, частиною третьою статті 369 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні перевіряються обставини законності встановлення медико- соціальними експертними комісіями груп інвалідності працівникам низки державних і правоохоронних органів, зокрема й працівникам органів прокуратури, що стало підставою для нарахування та виплати їм із Державного бюджету України відповідних пенсій.

Любченко В.В. у межах зазначеного кримінального провадження для проведення допиту чи інших процесуальних дій не викликалася, не допитувалася, про підозру їй не повідомлено, заходи забезпечення стосовно неї не застосовувалися.

Також слід взяти до уваги, що під час службового розслідування, проведеного Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора, за результатами якого виконувачем обов’язків Генерального прокурора 13 грудня 2024 року затверджено висновок, об’єктивних даних, що вказували б на використання прокурорами органів прокуратури своїх службових повноважень або службового статусу та пов’язаних із цим можливостей з метою отримання інвалідності, а також на порушення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях, не здобуто.

Крім того, на вимогу члена Комісії Кіровоградська обласна прокуратура стосовно Любченко В.В. провела службове розслідування.

 

5. Пояснення прокурора Любченко В.В.

 

Любченко В.В. пояснила, що первинні ознаки захворювання у неї почали проявлятися у 2011 році. Надалі у 2017 році стан її здоров’я погіршився, у зв’язку з цим вона постійно змушена приймати відповідні медичні препарати та проходити лікування у медичних закладах, як правило Кіровоградської області.  Причини які послужили різкому погіршенню стану здоров’я є тривале лікування та проведення оперативних хірургічних операцій у провідних закладах держави малолітньому сину, смерть матері, насильницька смерть брата, та тяжка хвороба чоловіка.

Після чергового курсу лікування лікарями медичні документи надіслано до Міжрайонної МСЕК № 4 м. Черкаси, де згодом проведено відповідне обстеження. За результатами якого 19 серпня 2020 року їй вперше встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново. 

На теперішній час вона систематично приймає медичні препарати та періодично проходить відповідний курс лікування як амбулаторно, так і в умовах стаціонару медичних закладів.

Крім того, після набуття статусу особи з інвалідністю Любченко В.В. у серпні 2020 року звернулась до органів Пенсійного фонду України та їй призначено відповідні пенсійні виплати відповідно до вимог Закону № 1697-VII, які вона отримувала до липня 2025 року. 

Крім того, вона зазначила, що за викликом прибула  до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», де з 02 до 06 червня 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі для здійснення переогляду. Належним чином та своєчасно виконала відповідне доручення Офісу Генерального прокурора та керівництва обласної прокуратури.

Рішенням експертної команди від 12 червня 2025 року вона позбавлена статусу особи з інвалідністю. Водночас Любченко В.В. вважає, що під час обстеження у медичному закладі підтверджено наявність низки захворювань. Питання про визнання / невизнання особи з інвалідністю відноситься виключно до дискреційних повноважень МСЕК, а вона не є фахівцем і не володіє спеціальними знаннями у галузі медицини.

Також Любченко В.В. зазначила, що статус особи з інвалідністю їй скасовано у червні 2025 року при цьому жодних відомостей про те, що вказаний статус у 2020 року  вона набула безпідставно не зазначено.

Крім того, Любченко В.В. зазначила що упродовж останніх років щорічно подавала декларацію доброчесності, яку проходила успішно, а також успішно пройшла перевірки при призначення  на адміністративну посаду у травні 2021 року.

У зв’язку із зазначеним Любченко В.В. вважає, що обставини викладені у дисциплінарній скарзі є необґрунтованими та безпідставними, не ґрунтуються на будь-яких фактах, а містять домисли та припущення скаржника та не відповідають дійсності.  Також відсутні будь-які негативні публікації у медіа стосовно отримання нею особисто статусу особи з інвалідністю, відповідно та у її діях відсутні ознаки дисциплінарного проступку, а дисциплінарне провадження підлягає закриттю.

6. Джерела права, що підлягають застосуванню, і юридична оцінка встановлених обставин

 

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов’язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Статтею 32 Конституції України заборонено збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У статті 49 передбачено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про інформацію» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

У статті 21 цього Закону визначено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня     1997 року № 5-зп (справа № 18/203-97) забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту,  прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті Восьмим конгресом Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 07 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.

Згідно з підпунктом «b» Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прийнятого Консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) на 3-му пленарному засіданні (Страсбург, 15 –17 жовтня 2008 року), держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечити реалізацію цих функцій відповідно до принципів демократичної держави з верховенством права і, зокрема, дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю.

Правові засади організації та діяльності прокуратури України, статус прокурора, загальні права й обов’язки прокурора визначено в Законі № 1697-VII.

Згідно з пунктами 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, неухильно додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Окрім того, законодавство, що становить правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, охоплює положення інших нормативних актів.

На час встановлення Любченко В.В.  групи інвалідності зазначені питання регламентувалися: Положенням про медико-соціальну експертизу й Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року  № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи»; Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від 05 вересня 2011 року № 561 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідностей».

Відповідно до статті 1 Кодексу завданням Кодексу є підвищення авторитету органів прокуратури та сприяння зміцненню довіри громадян до них.

У статті 3 Кодексу, яким здійснюється правове регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, зазначено, що нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, у тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн – членів Ради Європи у 2005 році, та інші.

Статтею 4 Кодексу визначено основні принципи професійної етики та поведінки прокурорів, серед яких, зокрема: верховенство права та законність; професійна честь і гідність, формування довіри до прокуратури; доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість.

Згідно з вимогами статті 5 Кодексу професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. При здійсненні повноважень він зобов’язаний діяти відповідно до закону, своєчасно вживати вичерпних заходів для їх належного виконання.

Відповідно до статті 7 Кодексу прокурор у прийнятті конкретних рішень повинен бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів.

Статтею 10 Кодексу встановлено, що прокурор зобов’язаний діяти справедливо, неупереджено, має бути об’єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами й усвідомлювати соціальну  значимість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством.

Згідно зі статтею 11 Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов’язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

Формування довіри до прокуратури ­– одне з основних завдань професійної етики прокурора. Реалізація такого завдання можлива лише за умови спільної та постійної роботи прокурорів над авторитетом інституту прокуратури у суспільстві, що досягається їхньою кропіткою та відповідальною працею, доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю й сумлінним виконанням службових обов’язків.

Із цього випливає повсякчасний обов’язок прокурора підтримувати честь і гідність своєї професії, завжди поводитися професійно, дотримуючись законів та правил прокурорської етики, завжди бути чесним і старанним, вільним від будь-яких надмірних впливів, добре обізнаним щодо відповідних правових та соціальних подій, а також поінформованим і стежити за змінами у законодавстві, що стосуються його діяльності.

У законодавстві, як відомо, немає визначень понять гідності й честі, що є цілком закономірним. Але, попри відсутність легальних дефініцій з указаних цінностей особи, гідність і честь, зокрема, належать до морально-етичних явищ глобального характеру, оскільки це не тільки правові, а й важливі філософські категорії.

У понятті «гідність» розкривається ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства як самоцінності безвідносно до особистих якостей і заслуг. У його основу покладено уявлення про моральну рівність людей, ким би вони не були і яке би суспільне становище не мали. Гідність має будь-яка людина. Це означає, з одного боку, наявність самосвідомості, відповідальності та вимогливості до себе з боку самої особистості, а з другого – шанобливе ставлення суспільства, визнання за людиною певних прав. Берегти свою гідність, зокрема професійну, на практиці означає відповідність індивіда вимогам моралі, професійної етики, а також певний рівень моральної культури його оточення, що дає змогу бачити в іншому подібного собі.

Під поняттям «честь» потрібно розуміти зовнішню оцінку особи з боку суспільства чи соціальної спільноти, членом якої вона є. Поняття «честь» і «гідність» доволі близькі, взаємозалежні, однак не тотожні.

У статті 16 Кодексу закріплено обов’язок прокурора бути взірцем доброчесності, спрямовувати свої дії на захист публічних інтересів і відмову від превалювання приватного інтересу.

Згідно зі статтею 19 Кодексу прокурор має виконувати вимоги та суворо дотримуватись обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, не допускати будь-яких проявів корупції, у тому числі вступати у позаслужбові стосунки з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; використовувати службові повноваження або службове становище у своїх приватних інтересах чи в інтересах третіх осіб.

Відповідно до статті 21 Кодексу прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб. Прокурору слід не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Стаття 31 Кодексу встановлює, що у відносинах із громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки.

Наявність статусу прокурора покладає на особу посилену відповідальність, оскільки така особа є публічною, наділена владою та в очах суспільства представляє інституцію загалом, а тому недопущення поведінки, що може зашкодити репутації, є одним із головних складників етичності прокурора.

Також варто зауважити, що згідно зі Стандартами професійної відповідальності та викладом основних обов’язків та прав прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов’язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, згідно з правилами та етикою їхньої професії, у будь-який час дотримуватися найбільш високих норм чесності.

Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, охоплюють як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального та загального законодавств і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури й представників цієї професії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 990/229/19).

Як зазначено у вказаній постанові, ознаками некоректної та непристойної поведінки прокурорів можна вважати її компрометуючий (звання прокурора) характер, шкоду для репутації прокурора та авторитету органів прокуратури, наявність наслідків (негативний громадський резонанс).

Окрім того, у Висновку № 13 (2018) Консультативної ради Європейських прокурорів «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» зазначено, що під словом «етика» розуміються всі керівні принципи, що встановлюють стандарти поведінки та практики, як у роботі, так і поза їхньою діяльністю, що очікується від усіх прокурорів, які працюють у прокуратурі чи від її імені. Прокурори повинні демонструвати абсолютну доброчесність у своїй поведінці. Вони повинні керуватися лише бажанням забезпечити дотримання закону.

Європейські керівні принципи з етики та поведінки для прокурорів «Будапештські керівні принципи», прийняті на 6-й Конференції генеральних прокурорів Європи в Будапешті 31 травня 2005 року встановлюють стандарти поведінки та практичної діяльності, виконання яких очікується від усіх прокурорів, які працюють, або від імені органів прокуратури.

Зазначено, що прокурори повинні в усі часи й за всіх обставин: брати до уваги, що вони діють від імені всього суспільства і в публічних інтересах, намагатися підтримувати справедливий баланс між базовими інтересами суспільства та інтересами й правами людини, підтримувати честь і гідність своєї професії, твердо дотримуватися професійних стандартів і завжди вести себе професійно, не піддаватися впливу індивідуальних чи приватних інтересів.

Згідно зі статтею 33 Кодексу прокурори зобов’язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення має наслідком відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики, прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог пункту 91 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (зі змінами) (далі – Положення), прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених частиною 1 статті 43 Закону № 1697-VII. 

 

7. Оцінка встановлених обставин та мотиви ухвалення рішення

 

Надаючи юридичну оцінку діям прокурора Любченко В.В., Комісія виходить із такого.

На Любченко В.В. відповідно до вимог статті 19 Закону № 1697-VII покладено обов’язок неухильно дотримуватися присяги прокурора. Діяти вона могла лише на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зобов’язана додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує її як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня     1997 року № 5-зп (справа № 18/203-97) забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту,  прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Тому конфіденційна інформація про стан здоров’я Любченко В.В. у дисциплінарному провадженні не поширюється.

На думку скаржника, під час оформлення групи інвалідності           Любченко В.В. могла діяти в особистих приватних інтересах вчинила дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; а також систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики).

Водночас прокурор, як і будь-який інший громадянин, має право діяти в особистих приватних інтересах, якщо ці дії та інтереси не порушують вимог чинного законодавства.

Дисциплінарне провадження стосовно Любченко В.В. відкрито у зв’язку зі можливим вчинення нею дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичним (два і більше разів протягом одного року) або одноразовим грубим порушенням правил прокурорської етики.

Вимогою закону щодо змісту дисциплінарної скарги є обов’язкове зазначення скаржником конкретних фактів, які свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

Для встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку необхідно встановити ухилення прокурора від виконання обов’язків, передбачених законодавством, або їх неякісне чи неналежне виконання з порушенням норм права та стандартів професійної етики як у службовій, так і в приватній сферах,  що призвело до суспільно небезпечних наслідків, зокрема до підриву довіри до прокуратури як державного інституту.

Дисциплінарному проступку, як і будь-якому протиправному діянню притаманна визначена єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак, сукупність яких називається складом правопорушення. Об’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи, як протиправне діяння (бездіяльність), можливі шкідливі наслідки, причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливими наслідками, а також час і місце діяння. Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина.

Відсутність конкретних відомостей про хоча б один із цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Згідно з усталеною практикою Комісії дисциплінарним проступком прокурора необхідно вважати протиправну, винну дію або бездіяльність, прийняття рішення чи його неприйняття, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні прокурором своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених Законом № 1697-VII й іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17 етичні норми стосуються не лише службової поведінки прокурора, а й охоплюють його приватне життя. Вони формують цілісний стандарт поведінки, який має відповідати високим вимогам до професії прокурора та забезпечувати довіру суспільства до органів прокуратури. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «правила прокурорської етики» є ширшим, ніж вимоги розділу IV Кодексу, й охоплює правила професійної діяльності в усіх аспектах, вимоги спеціального та загального законодавств і моральні засади суспільного життя; такий стандарт покликаний бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності та ввічливості й сприяти довірі  та повазі до органів прокуратури.

Любченко В.В. має статус прокурора, і відповідно до статті 19 цього Закону на неї покладено обов’язок неухильно дотримуватися Присяги прокурора. Склавши Присягу (стаття 36 Закону №1697-VII), прокурор зобов’язується додержуватися Конституції та законів України, актів Генерального прокурора, основних принципів, моральних норм і правил прокурорської етики як під час виконання службових обов’язків, так і поза службою. Прокурор повинен усвідомлювати повноту відповідальності за свої вчинки, бути взірцем добропорядності, гідності та честі для колег і суспільства; його поведінка має відповідати загальноприйнятим етичним нормам.

Дотримуючись принципів, визначених у Кодексі, Любченко В.В. не повинна допускати поведінки, що не відповідає загальноприйнятим нормам; вчиняти дії, які шкодять авторитету прокуратури; допускати дії / бездіяльність, що завдає шкоди честі та гідності прокурорської професії та формує негативне суспільне уявлення про прокурорів. Матеріали, отримані під час перевірки у цьому дисциплінарному провадженні, свідчать про те, що Любченко В.В. не порушила вимог, які ставляться до посади прокурора.

Проаналізувавши встановлені під час перевірки обставини та вимоги нормативно-правових актів, надавши  їм комплексну оцінку, Комісія вважає, що доводи викладені в дисциплінарній скарзі є необґрунтованими, безпідставними та не підтвердженими.

Так, установлено, що Любченко В.В. уперше статус особи з інвалідністю визначено у серпні 2020 року, який вона набула унаслідок загального захворювання, і їй встановлено ІІ групу інвалідності, безтерміново.

Зазначені обставини вказують на те, що перед тим, як отримати інвалідність, Любченко В.В. упродовж тривалого часу хворіла й неодноразово проходила лікування. Встановлення інвалідності пов’язане з наслідками  важкого захворювання, тривалим лікуванням і реабілітаційним процесом та відповідало вимогам чинного на той момент законодавства й відомчим нормативно-правовим документам МОЗ України.

Крім того, встановлено, що Любченко В.В. прибула до                                                ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», у якій із 02 до 06 червня 2025 року перебувала на обстеженні, і вжила передбачених законом заходів для збереження власної ділової репутації та репутації органів прокуратури. Водночас рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 12 червня 2025 року (конфіденційна інформація) вона позбавлена статусу особи з інвалідністю.

Також, як уже зазначалося, у межах кримінального провадження                       (конфіденційна інформація) Любченко В.В. допитано як свідка, інші процесуальні, слідчі дій за її участі не проводили, про підозру їй не повідомляли, заходів забезпечення стосовно неї не вживали. 

Після встановлення Любченко В.В. групи інвалідності вона звернулася до органів Пенсійного фонду України та  отримувала  пенсію до липня 2025 року відповідно до вимог Закону № 1697-VII.

Також варто взяти до уваги, що під час службового розслідування, яке провела Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора і за результатами якого виконувач обов’язків Генерального прокурора 13 грудня 2024 року затвердив висновок, об’єктивних даних, що вказували б на використання прокурорами органів прокуратури своїх службових повноважень або службового статусу та пов’язаних із цим можливостей із метою отримання інвалідності, а також на порушення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях не здобуто.

Отже, за результатами аналізу пояснень Любченко В.В., вивчення матеріалів службового розслідування та інших документів, зібраних у межах дисциплінарного провадження, встановлено, що рішення про визначення їй групи інвалідності ухвалено в межах чинного законодавства, що підтверджується відповідними доказами. Також можна достовірно стверджувати, що зазначену інвалідність вона не оформлювала із метою одержання будь-яких додаткових пільг або переваг.

Комісія не володіє знаннями у галузі медицини, діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не надає оцінку медичним критеріям встановлення інвалідності або оцінку медичної документації.

Ураховуючи викладене, твердження скаржника про наявність ознак дисциплінарного проступку не підтверджено. У діях прокурора немає приватної вигоди, а отже, вони не суперечать вимогам Кодексу.

Пунктом 62 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, передбачено, що Комісія не може прийняти рішення на підставі припущень, неперевіреної чи недостовірної інформації.

Перевірку доводів дисциплінарної скарги проведено виключно в межах визначеної законом компетенції, а саме надано оцінку лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у діях прокурора складу дисциплінарного проступку та про ступінь її вини.

Комплексно проаналізувавши сукупність усіх обставин, установлених у дисциплінарному провадженні, Комісія вважає, що у діях прокурора         Любченко В.В. не має ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;  систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики.

Таким чином Комісія вважає, що доводи викладені в дисциплінарній скарзі  про наявність у діях Любченко В.В. під час отримання (продовження) статусу особи з інвалідністю дисциплінарного проступку, не підтверджено.

У зв’язку з цим підстав для притягнення прокурора Любченко В.В. до дисциплінарної відповідальності не має, і дисциплінарне провадження відповідно до  частини п’ятої статті 48 Закону № 1697-VII підлягає закриттю.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення в дисциплінарному провадженні, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 45, 47, 48, 50, 77, 78 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 108, 110–113, 115, 116 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія

                                           В И Р І Ш И Л А:

 

Дисциплінарне провадження № 07/3/2-815дс-357дп-25 стосовно начальника Новомиргородського відділу Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області Любченко Вікторії Володимирівни закрити.

Копії рішення надіслати прокурору Любченко В.В., скаржнику та керівнику Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення чи отримання ним поштою копії рішення.