Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Характеризується позитивно. Дисциплінарних стягнень не має. Неодноразово заохочувалась керівником обласної прокуратури та Генеральним прокурором.

 

2. Відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

 

На підставі матеріалів, зібраних за результатами перевірки, членом Комісії Куриленком Д.В. 21 січня 2026 року складено висновок про відсутність  дисциплінарного проступку прокурора Лейченко О.В., який із зібраними матеріалами передано на розгляд Комісії.

Скаржника та прокурора Лейченко О.В. своєчасно та належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

Прокурор Лейченко О.В. повідомила Комісію, що вона погоджується з висновком члена Комісії Куриленка Д.В. про відсутність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та не братиме участь у засіданні Комісії.

За вказаних обставин Комісія ураховуючи вимоги пункту 1 частини третьої статті 47 Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII), прийняла рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора.

У засіданні Комісії взяла участь представник скаржника – прокурор відділу службових розслідувань управління реалізації роботи з питань внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА-1, яка також погодилася з висновком члена Комісії Куриленка Д.В. про відсутність підстав для притягнення прокурора Лейченко О.В. до дисциплінарної відповідальності.

 

3. Зміст дисциплінарної скарги

 

Скаржником зазначено, що у медіа у 2024-2025 роках з’явилися численні повідомлення про видачу медико-соціальними експертними комісіями (далі – МСЕК) довідок щодо встановлення інвалідності працівникам органів прокуратури. Дії прокурорів щодо оформлення інвалідності викликали значний негативний суспільний резонанс, висвітлювались у медіа, чим було завдано шкоду авторитету органів прокуратури.

Крім того, рішенням Ради Національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» передбачено вжиття заходів реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів.

Також скаржником зазначено, що перевірка правомірності встановлення відповідної групи інвалідності працівникам органів прокуратури  здійснюється у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні                               (конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року.

Лейченко О.В. надано статус особи з інвалідністю та встановлено ІІ групу інвалідності.

Таким чином, оформлення Лейченко О.В. статусу особи з інвалідністю може свідчити про безпідставність її набуття, порушення нею правил прокурорської етики та використання зазначеного статусу у власних інтересах.

За таких обставин скаржник вважав, що в діях прокурора Лейченко О.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII – вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики).

 

4. Обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

У жовтні 2024 року в медіа з’явилася інформація про викриття на незаконному збагаченні голови Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії Тетяни Крупи. Під час обшуків, проведених за місцем її проживання та роботи, виявлено значну кількість готівкових коштів.

Спростовані або сумнівні рішення МСЕК супроводжувалися звинуваченнями у корупційних схемах і фальсифікаціях медичної документації.

У медіа зазначалося, що деякі державні службовці, прокурори та правоохоронці, знаючи про недостовірність медичних документів, використовували їх з метою подання до органів соціального захисту для незаконного одержання пенсій по інвалідності коштом Державного бюджету України.

В органах прокуратури також було виявлено велику кількість випадків встановлення інвалідності за підозрілих обставин.

Суспільний резонанс щодо системності вказаних правопорушень, зокрема масштабного встановлення фіктивних інвалідностей прокурорам в окремих регіонах, викликав зосередження уваги громадськості на цій проблемі.

З огляду на негативний суспільний резонанс, критику безкарності, вимоги забезпечення справедливих розслідувань 22 жовтня 2024 року Президентом України ініційовано засідання Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО), за результатами якого прийнято рішення «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», що введено в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024.

З метою забезпечення належного захисту прав та законних інтересів громадян, посилення протидії корупції в державних органах і недопущення зловживань у сфері медико-соціальної експертизи РНБО вирішила: рекомендувати Офісу Генерального прокурора спільно з іншими правоохоронними органами у місячний строк прозвітувати про вжиті заходи щодо виявлення, розслідування та протидії кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а за результатами проведеної роботи ініціювати відповідні кадрові та організаційні рішення.

Кабінету Міністрів України разом з Офісом Генерального прокурора забезпечити проведення повторних перевірок рішень медико-соціальних експертних комісій, на підставі яких прокурорам встановлено інвалідність.

У зв’язку з цим скаржником до Комісії надіслано дисциплінарну скаргу про можливе вчинення прокурором Лейченко О.В. дисциплінарного проступку.

Згідно з повідомленням Дніпропетровської обласної прокуратури інформація з приводу користування Лейченко О.В. соціальними гарантіями/пільгами для осіб з інвалідністю відсутня, вона також своєчасно повідомила обласну прокуратуру про встановлення їй відповідної групи інвалідності.

Лейченко О.В. не зверталась з приводу необхідності додаткового облаштування робочого місця з дотримання вимог доступності, безбар’єрності тощо. У зв’язку з цим відповідні заходи не вживались та інформація з цього приводу в обласній прокуратурі відсутня.

Лейченко О.В. працює в органах прокуратури з серпня 2003 року. Так, при виході з під’їзду будинку за місцем проживання 16 серпня 2020 року отримала  низку тяжких тілесних ушкоджень та була госпіталізована до стаціонару медичного закладу. Внаслідок чого 23 вересня 2020 року в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» проведено оперативні хірургічні втручання (конфіденційна інформація) з подальшим тривалим лікуванням в умовах стаціонару медичних закладів міста  Дніпро, яке тривало до 17 грудня 2020 року. Загалом курс лікування та реабілітації після перенесеної          Лейченко О.В. операції склав 115 днів.

Крім того, за фактом травмування комісією Дніпропетровської обласної прокуратури  складено акт від 13 листопада 2020 року про нещасний випадок невиробничого характеру. 

Після виписки із міської лікарні медичні документи надіслано до Обласної МСЕК № 3 м. Дніпро де згодом проведено відповідне обстеження. За результатами якого 17 грудня 2020 року їй вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання строком на 1 рік, відповідно довідки до акта огляду серії  (конфіденційна інформація).

Далі Обласною МСЕК № 3 м. Дніпра під час проведення повторного огляду Лейченко О.В. 13 грудня 2021 року продовжено ІІІ групу інвалідності загальне захворювання строком до 15 грудня 2024 року, відповідно до акта огляду серії  (конфіденційна інформація). Під час чергового огляду 18 вересня  2024 року Лейченко О.В. підтверджено статус особи з інвалідністю та встановлено ІІІ групу інвалідності загальне захворювання строком до 15 грудня 2025 року, відповідно до акта огляду серії  (конфіденційна інформація).

Дотепер вона систематично приймає медичні препарати та періодично проходить відповідний курс лікування як амбулаторно, так і в умовах стаціонару медичних закладів.

Крім того, після набуття статусу особи з інвалідністю Лейченко О.В. у грудні 2020 року звернулась до органів Пенсійного фонду України та їй призначено пенсійні виплати відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які вона отримує дотепер. 

Відповідно до інформації Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні
(конфіденційна інформація) від 21 жовтня 2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27 частини другої статті 358, частиною четвертою статті 358, частинами першою та другою               статті 366, частинами четвертою, п’ятою статті 190, частиною четвертою              статті 191, частиною другою статті 364, статті 368-5, частиною третьою статті 369 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні перевіряються обставини законності встановлення медико- соціальними експертними комісіями груп інвалідності працівникам низки державних та правоохоронних органів, у тому числі працівникам органів прокуратури, що стало підставою для нарахування та виплати їм із Державного бюджету України відповідних пенсій.

Прокурор Лейченко О.В. у межах кримінального провадження                              (конфіденційна інформація) для проведення допиту чи інших процесуальних дій не викликалась, не допитувалась, про підозру їй не повідомлено, заходи забезпечення не застосовувались.

Крім того, Лейченко О.В. за викликом прибула до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (далі – ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України»), де з 28 січня до 04 лютого 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі для здійснення переогляду.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди  з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 17 лютого 2025 року №  (конфіденційна інформація), Лейченко О.В. ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання, строком на 1 рік з 18 вересня 2024 року встановлено обґрунтовано.

Також встановлено, що на вимогу члена Комісії обласною прокуратурою стосовно Лейченко О.В. призначено та проведено службове розслідування.

Відповідно до висновку службового розслідування, який 11 вересня 2025 року затверджено керівником Дніпропетровської обласної прокуратури, службовим розслідуванням констатовано: «Врахувати, що Лейченко О.В. пройдено переогляд 18.09.2024 за результатами якого їй підтверджено ІІІ групу інвалідності і її продовжено до 15.12.2025 і вказаний висновок МСЕК  підтверджено витягом Центру оцінювання функціонального стану особи від 17.02.2025 №  (конфіденційна інформація)». «Копії матеріалів та висновку направити до Комісії».

 

5. Пояснення прокурора Лейченко О.В. 

 

Лейченко О.В. пояснила,  що при виході з під’їзду будинку за місцем проживання 16 серпня 2020 року отримала  низку тяжких тілесних ушкоджень та була госпіталізована до стаціонару медичного закладу. Під час перебування на лікуванні в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені                          І.І. Мечникова» 23 вересня 2020 року проведено оперативне хірургічне втручання  (конфіденційна інформація) з подальшим тривалим лікуванням в умовах стаціонару медичних закладів міста Дніпро, яке тривало до 17 грудня 2020 року. Загалом курс лікування та реабілітації склав 115 днів.

Крім того, за фактом травмування комісією Дніпропетровської обласної прокуратури  складено акт від 13 листопада 2020 року про нещасний випадок невиробничого характеру. 

Після виписки із лікарні медичні документи надіслано до Обласної МСЕК № 3 м. Дніпро де згодом проведено відповідне обстеження. За результатами якого 17 грудня 2020 року їй вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання строком на 1 рік, відповідно довідки до акта огляду серії  (конфіденційна інформація).

Далі Обласною МСЕК № 3 м. Дніпра під час проведення повторного огляду Лейченко О.В. 13  грудня 2021 року продовжено  ІІІ групу інвалідності загальне захворювання строком до 15 грудня 2024 року, відповідно до акта огляду серії  (конфіденційна інформація). Під час чергового огляду 18 вересня  2024 року Лейченко О.В. підтверджено статус особи з інвалідністю та встановлено ІІІ групу інвалідності загальне захворювання строком до 15 грудня 2025 року, відповідно до акта огляду серії  (конфіденційна інформація).

Про встановлення їй статусу особи з інвалідністю вона поінформувала керівництво обласної прокуратури долучивши копії відповідних документів.

Крім того, після набуття статусу особи з інвалідністю Лейченко О.В. у грудні 2020 року звернулась до органів Пенсійного фонду України та їй призначено пенсійні виплати відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які вона отримує дотепер. 

Також вона за викликом прибула до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», де з  28 січня до 04 лютого 2025 року перебувала на стаціонарному лікуванні у вказаному медичному закладі для здійснення переогляду, за результатами якого рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17  лютого 2025 року №  (конфіденційна інформація) встановлено, що ІІІ група інвалідності, загальне захворювання строком на 1 рік їй встановлена обґрунтовано.

Крім того, до своїх  пояснень Лейченко О.В. долучила низку інших медичних документів про встановлення їй відповідного діагнозу та проходження лікування й обстеження.

Також Лейченко О.В. зазначила, що пенсію вона отримує відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином вона вважає, що викладені у дисциплінарній скарзі обставини  не відповідають дійсності, є безпідставними та необґрунтованими, статус особи з інвалідністю вона набула у встановленому законом порядку. З урахуванням викладеного у її діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а дисциплінарне провадження підлягає закриттю.

 

6. Джерела права, що підлягають застосуванню, та юридична оцінка встановлених обставин

 

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов’язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 22 Конституції України зазначає, що права і свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Статтею 32 Конституції України заборонено збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 49 передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про інформацію» не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 21 цього Закону визначено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року №5-зп (справа №18/203-97) забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту,  прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 07 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.

Згідно з підпунктом «b» Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прийнятого Консультативною радою європейських прокурорів (ССРЕ) на 3-му пленарному засіданні (Страсбург, 15-17 жовтня 2008 року), держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечити реалізацію цих функцій відповідно до принципів демократичної держави з верховенством права і, зокрема, що дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю.

Правові засади організації й діяльності прокуратури України, статус прокурора, загальні права й обов’язки прокурора визначено Законом № 1697-VII.

Згідно з пунктами 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII, прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, неухильно додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Окрім цього, законодавство, що становить правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, включає положення інших нормативних актів.

На час встановлення Лейченко О.В. групи інвалідності зазначенні питання регламентувалися: Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від 05 вересня 2011 року № 561 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідностей».

Відповідно до статті 1 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року Всеукраїнською конференцією прокурорів (далі – Кодекс) завданням Кодексу є підвищення авторитету органів прокуратури та сприяння зміцненню довіри громадян до них.

Стаття 3 Кодексу, яким здійснюється правове регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, зазначає, що нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, у тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов’язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн – членів Ради Європи у 2005 році, та інші.

Статтею 4 Кодексу визначено основні принципи професійної етики та поведінки прокурорів, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність; професійна честь і гідність, формування довіри до прокуратури; доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість.

Згідно з вимогами статті 5 Кодексу професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. При здійсненні повноважень він зобов’язаний діяти відповідно до закону, своєчасно вживати вичерпних заходів для їх належного виконання.

Відповідно до статті 7 Кодексу прокурор у прийнятті конкретних рішень повинен бути самостійним, керуватися вимогами закону, морально-етичними принципами професії, відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних інтересів.

Статтею 10 Кодексу встановлено, що прокурор зобов’язаний діяти справедливо, неупереджено, має бути об’єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами й усвідомлювати соціальну  значимість прокурорської діяльності, міру відповідальності перед суспільством.

Згідно зі статтею 11 Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов’язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

Формування довіри до прокуратури – одне з основних завдань професійної етики прокурора. Реалізація такого завдання можлива лише за умови спільної та постійної роботи прокурорів над авторитетом інституту прокуратури у суспільстві, що досягається їх кропіткою та відповідальною працею, доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю прокурорів та сумлінним виконанням ними службових обов’язків.

З цього випливає повсякчасний обов’язок прокурора підтримувати честь і гідність своєї професії, завжди поводитись професійно, дотримуючись законів та правил прокурорської етики, завжди бути чесним і старанним, вільним від будь-яких надмірних впливів, добре обізнаним щодо відповідних правових та соціальних подій, а також поінформованим і стежити за змінами у законодавстві, що стосуються його діяльності.

У законодавстві, як відомо, немає визначень понять гідності й честі, що є цілком закономірним. Але, попри відсутність легальних дефініцій з указаних цінностей особи, гідність і честь, зокрема, належать до морально етичних явищ глобального характеру, оскільки це не тільки правові, а й важливі філософські категорії.

У понятті «гідність» розкривається ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства як самоцінності безвідносно до особистих якостей і заслуг. У його основу покладено уявлення про моральну рівність людей, ким би вони не були і який би суспільний стан не займали. Гідність має будь-яка людина. Це означає, з одного боку, наявність самосвідомості, відповідальності та вимогливості до себе з боку самої особистості, а з другого – шанобливе ставлення суспільства, визнання за людиною певних прав. Берегти свою гідність, зокрема професійну, на практиці означає відповідність індивіда вимогам моралі, професійної етики, а також певний рівень моральної культури оточуючих людей, що дозволяє бачити в іншому подібного собі.

Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку особи з боку суспільства чи соціальної спільноти, членом якої вона є. Поняття «честь» і «гідність» доволі близькі, взаємозалежні, однак не тотожні.

У статті 16 Кодексу закріплено обов’язок прокурора бути взірцем доброчесності, спрямовувати свої дії на захист публічних інтересів і відмову від превалювання приватного інтересу.

Статтею 19 Кодексу передбачено, що прокурор має виконувати вимоги та суворо дотримуватись обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, не допускати будь-яких проявів корупції, у тому числі вступати у позаслужбові стосунки з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб; використовувати службові повноваження або службове становище у своїх приватних інтересах чи в інтересах третіх осіб.

Відповідно до статті 21 Кодексу прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб. Прокурору слід не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Стаття 31 Кодексу встановлює, що у відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки.

Наявність статусу прокурора покладає на особу посилену відповідальність, оскільки така особа є публічною, наділена владою та в очах суспільства представляє інституцію в цілому, а тому недопущення поведінки, що може зашкодити репутації, є однією із головних складових етичності прокурора.

Також слід зауважити, що згідно зі Стандартами професійної відповідальності та викладом основних обов’язків та прав прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов’язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, згідно з правилами та етикою їх професії, у будь-який час дотримуватися найбільш високих норм чесності.

Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального та загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури й представників цієї професії (постанова Великої Палати Верховного Суду від       03 лютого 2021 року у справі № 990/229/19).

Як зазначено у вищевказаній постанові, ознаками некоректної та непристойної поведінки прокурорів можна вважати її компрометуючий (звання прокурора) характер, шкоду для репутації прокурора та авторитету органів прокуратури, наявність наслідків (негативний громадський резонанс).

Окрім цього, у Висновку № 13 (2018) Консультативної ради Європейських прокурорів «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» зазначається, що під словом «етика» розуміються всі керівні принципи, що встановлюють стандарти поведінки та практики, як у роботі, так і поза їхньою діяльністю, що очікується від усіх прокурорів, які працюють в прокуратурі чи від її імені. Прокурори повинні демонструвати абсолютну доброчесність у своїй поведінці. Вони повинні керуватися лише бажанням забезпечити дотримання закону.

Європейські керівні принципи з етики та поведінки для прокурорів «Будапештські керівні принципи», прийняті на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи в Будапешті 31 травня 2005 року встановлюють стандарти поведінки та практичної діяльності, виконання яких очікується від усіх прокурорів, які працюють, або від імені органів прокуратури.

Зазначено, що прокурори повинні в усі часи й при всіх обставинах: брати до уваги, що вони діють від імені всього суспільства і в публічних інтересах, намагатися підтримувати справедливий баланс між базовими інтересами суспільства та інтересами й правами людини, підтримувати честь і гідність своєї професії, твердо дотримуватися професійних стандартів і завжди вести себе професійно, не піддаватися впливу індивідуальних чи приватних інтересів.

Згідно зі статтею 33 Кодексу прокурори зобов’язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог пункту 91 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (зі змінами) (далі – Положення), прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених частиною 1 статті 43 Закону № 1697-VII.

 

7. Оцінка встановлених обставин та мотиви ухвалення рішення

 

Надаючи юридичну оцінку діям прокурора Лейченко О.В. Комісія виходить з такого.

Перевірку доводів дисциплінарної скарги проведено виключно у межах встановленої законом компетенції, а саме надано оцінку тільки фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у діях прокурора складу дисциплінарного проступку та про ступінь її вини.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зп (справа № 18/203-97) забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту,  прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Тому конфіденційна інформація про стан здоров’я прокурора             Лейченко О.В. у дисциплінарному провадженні не поширюється.

На прокурора Лейченко О.В. відповідно до вимог статті 19 Закону № 1697-VII, покладено обов’язок неухильного дотримання присяги прокурора. Діяти вона могла лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і зобов’язана додержуватись правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує її як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

На думку скаржника, при оформленні групи інвалідності Лейченко О.В.   могла діяти в особистих приватних інтересах, своїми діями, спрямованими на оформлення групи інвалідності, та отримання пенсії по інвалідності вчинила систематичне (два і більше разів протягом року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, однак без зазначення, яку саме норму Кодексу порушила прокурор.

Окрім того, прокурор, як і будь-який інший громадянин, має право діяти в особистих приватних інтересах, якщо ці дії та інтереси не порушують вимог чинного законодавства.

Дисциплінарне провадження стосовно Лейченко О.В. відкрито у зв’язку з можливим вчиненням нею дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Вимогою закону щодо змісту дисциплінарної скарги є обов’язкове зазначення скаржником конкретних фактів, які свідчать про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

Для встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку необхідно встановити ухилення прокурора від виконання обов’язків, передбачених законодавством, або їх неякісне чи неналежне виконання з порушенням норм права та стандартів професійної етики - як у службовій, так і в приватній сфері - що призвело до суспільно небезпечних наслідків, зокрема до підриву довіри до прокуратури як державного інституту.

Дисциплінарному проступку, як і будь-якому протиправному діянню притаманна визначена єдність об’єктивних і суб’єктивних ознак, сукупність яких називається складом правопорушення. Об’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи, як протиправне діяння (бездіяльність), можливі шкідливі наслідки, причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливими наслідками, а також час і місце діяння. Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина.

Відсутність конкретних відомостей про хоча б один з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Згідно з усталеною практикою Комісії дисциплінарним проступком прокурора необхідно вважати протиправну, винну дію або бездіяльність, прийняття рішення чи його неприйняття, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні прокурором своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених Законом № 1697-VII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно з Коментарем до Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого рішенням Ради прокурорів України від 23 листопада 2022 року № 36, а також постановою Великої Палати Верховного Суду від
14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, етичні норми стосуються не лише службової поведінки прокурора, а й охоплюють його приватне життя. Вони формують цілісний стандарт поведінки, який має відповідати високим вимогам до професії прокурора та забезпечувати довіру суспільства до органів прокуратури. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «правила прокурорської етики» є ширшим, ніж вимоги розділу IV Кодексу, й охоплює правила професійної діяльності в усіх аспектах, вимоги спеціального та загального законодавства і моральні засади суспільного життя; такий стандарт покликаний бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності та ввічливості й сприяти довірі й повазі до органів прокуратури.

Лейченко О.В. має статус прокурора, і відповідно до статті 19 Закону на неї покладено обов’язок неухильного дотримання Присяги прокурора. Склавши Присягу (стаття 36 Закону № 1697-VII), прокурор зобов’язується додержуватися Конституції та законів України, актів Генерального прокурора, основних принципів, моральних норм і правил прокурорської етики як під час виконання службових обов’язків, так і поза службою. Прокурор повинен усвідомлювати повноту відповідальності за свої вчинки, бути взірцем добропорядності, гідності та честі для колег і суспільства; його поведінка має відповідати загальноприйнятим етичним нормам.

Слідуючи принципам, визначеним у Кодексі, Лейченко О.В. не повинна допускати поведінки, що не відповідає загальноприйнятим нормам; вчиняти дії, які шкодять авторитету прокуратури; допускати дії/бездіяльність, що завдають шкоди честі та гідності прокурорської професії та формують негативне суспільне уявлення про прокурорів.

Водночас матеріали отримані під час перевірки у цьому дисциплінарному провадженні свідчать про те, що прокурором Лейченко О.В. не порушено вимог, які ставляться до посади прокурора.

Проаналізувавши встановлені під час перевірки обставини та вимоги нормативно-правових актів, надаючи їм комплексну оцінку, Комісія вважає, що доводи дисциплінарної скарги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час перевірки.

Так встановлено, що Лейченко О.В.  вперше статус особи з інвалідністю визначено 17 грудня 2020 року, який вона набула в результаті загального захворювання, терміном на 1 рік. Відповідно 13 грудня 2021 року Обласною МСЕК № 3 м. Дніпра у встановленому порядку їй ІІІ групу інвалідності  продовжено строком на 2 роки до 15 грудня 2023 року, а 8 вересня 2024 року вчергове продовжено до 15 грудня 2025 року.

Зазначені обставини вказують на те, що перед тим, як отримати інвалідність ІІІ групи прокурор Лейченко О.В. упродовж тривалого часу хворіла. Встановлення інвалідності дійсно було пов’язане з наявністю захворювання та відповідало вимогам чинного на той момент законодавства.

З часу отримання відповідних ушкоджень та діагнозу Лейченко О.В. постійно проходила медичне обстеження та лікування як амбулаторно, так і в умовах стаціонару, що підтверджується наданими нею копіями відповідних документів.

Крім того, встановлено, що Лейченко О.В. з 28 січня до 04 лютого 2025 року знаходилася на лікуванні (медичному обстеженні) до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України». За результатами якого рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17 лютого 2025 року          №  (конфіденційна інформація) встановлено, що ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання, строком на 1 рік встановлено обґрунтовано.

Також, як уже зазначалось раніше у межах кримінального провадження      (конфіденційна інформація) Лейченко О.В. для проведення допиту чи інших процесуальних, слідчих дій не викликалася, не допитувалася, про підозру їй не повідомлено, заходи забезпечення стосовної неї не застосовувалися.

Інвалідність Лейченко О.В. вперше встановлено у грудні 2020 року, після чого вона звернулася до Пенсійного фонду України та у встановленому законом порядку отримує пенсію відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Пенсію відповідно до вимог статті 86 Закону № 1697-VII Лейченко О.В. не отримувала.

Також слід взяти до уваги, що під час службового розслідування, проведеного Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора, за результатами якого виконувачем обов’язків Генерального прокурора 13 грудня 2024 року затверджено висновок, об’єктивних даних, що вказували б на використання прокурорами органів прокуратури своїх службових повноважень або службового статусу та пов’язаних із цим можливостей з метою отримання інвалідності, а також на порушення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях, не здобуто.

За результатами аналізу пояснень прокурора Лейченко О.В. матеріалів службового розслідування та інших документів, зібраних у межах цього дисциплінарного провадження, встановлено, що рішення про визначення їй групи інвалідності ухвалено в межах чинного законодавства, що підтверджується відповідними доказами. Також можна достовірно стверджувати, що зазначена інвалідність не оформлювалася нею з метою одержання будь-яких додаткових пільг чи переваг.

Крім того, встановлено, що ще до подачі скаржником дисциплінарної скарги уповноваженим державним органом у встановленому порядку документально підтверджено факт правомірності набуття Лейченко О.В. статусу особи з інвалідністю.

Враховуючи викладене, твердження скаржника про наявність ознак дисциплінарного проступку не підтвердилися. Дії прокурора не суперечать вимогам Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів і не мають характеру приватної вигоди.

Зазначені обставини свідчать про те, що прокурор Лейченко О.В. вчинила всі необхідні дії з метою підтвердження законності отримання нею інвалідності, не ухилялася від проходження медичних оглядів та виконала всі заходи, які від неї залежали.

За результатами аналізу матеріалів, зібраних у цьому дисциплінарному провадженні встановлено лише факт отримання Лейченко О.В. статусу особи з інвалідністю у зв’язку з наявними у неї захворюваннями.

Комісія не володіє знаннями у галузі медицини, діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не надає оцінку медичним критеріям встановлення інвалідності або оцінку медичної документації.

Під час вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення прокурора Лейченко О.В. до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини 1 статті 43 Закону № 1697-VII, окрім іншого, потрібно враховувати фактор суспільного резонансу (запиту громадськості) та чи порушувались окремим прокурором етичні норми та стандарти визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів.

Дії прокурора не суперечать вимогам Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів і не мають характеру приватної вигоди. Твердження скаржника про наявність ознак дисциплінарного проступку не підтвердилися.

Пунктом 62 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, передбачено, що Комісія не може прийняти рішення на підставі припущень, неперевіреної чи недостовірної інформації.

Таким чином Комісія дійшла висновку, що за результатами перевірки у діях прокурора Лейченко О.В. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VIІ, а саме – вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та систематичне  (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики.

У зв’язку з цим підстав для притягнення прокурора Лейченко О.В. до дисциплінарної відповідальності не вбачається і дисциплінарне провадження на підставі частини п’ятої статті 48 Закону № 1697-VII підлягає закриттю.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення, під час перевірки не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 45, 47, 48, 50, 77, 78 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 108, 110–113, 115, 116 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія

                                               В И Р І Ш И Л А:

 

Дисциплінарне провадження № 07/3/2-634дс-148дп-25 стосовно прокурора відділу представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності управління представництва  інтересів держави в суді Дніпропетровської обласної прокуратури Лейченко Олени Володимирівни – закрити.

Копії рішення направити прокурору Лейченко О.В., а також особі, яка подала дисциплінарну скаргу та керівнику Дніпропетровської обласної прокуратури.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення чи отримання нею поштою копії рішення.