Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

1. Відомості про прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження

Слободянюк Вадим Валерійович в органах прокуратури працює з 2009 року, на зазначеній у дисциплінарній скарзі посаді – з грудня 2017 року. Присягу працівника прокуратури склав 04 лютого 2011 року, з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів ознайомлений 29 грудня 2012 року. Відомостей, які характеризують Слободянюка В.В., не надано.

2. Відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

До Комісії 12 серпня 2024 року надійшла дисциплінарна скарга начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновича С.В. (далі – скаржник) про вчинення прокурором Слободянюком В.В. дисциплінарного проступку.

Автоматизованою системою дисциплінарну скаргу розподілено члену Комісії Стуконогу О.І., яким 16 серпня 2024 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-627 дс-88 дп-24.

У зв’язку із закінченням повноважень Стуконога О.І. протоколом повторного перерозподілу від 29 серпня 2024 року автоматизованою системою дисциплінарне провадження розподілено члену Комісії Цуркану М.І.

Надалі, з причини закінчення повноважень Цуркана М.І., протоколом повторного перерозподілу від 05 грудня 2024 року автоматизованою системою дисциплінарне провадження № 07/3/2-672 дс-88 дп-24 розподілено члену Комісії Степановій Т.В., якою 10 січня 2025 року складено висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора Слободянюка В.В.

На засідання Комісії 28 січня 2025 року своєчасно та належним чином повідомлений прокурор Слободянюк В.В. не з’явився, надіслав клопотання-пояснення від 23 січня 2025 року.

Скаржника та прокурора Слободянюка В.В. повторно своєчасно та належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії.

Від скаржника у засіданні взяла участь Шум І.І., яка підтримала доводи дисциплінарної скарги, надала пояснення та відповіді на питання членів Комісії, заявила клопотання про долучення до матеріалів дисциплінарного провадження табелів обліку використання Слободянюком В.В. робочого часу з серпня 2024 року і до 12 лютого 2025 року, а також складених комісійно працівниками Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора (далі – Департамент) актів з 01 серпня 2024 року до 12 лютого 2025 року про відсутність Слободянюка В.В. на робочому місці, відомостей з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи Держприкордонслужби «Аркан» від 12.02.2025 про перетин Слободянюком В.В. державного кордону в напрямку «виїзд» 24.02.2022, яке Комісією задоволено.

Прокурор Слободянюк В.В. на засідання Комісії не з’явився повторно, про причини неявки не повідомив, надав пояснення-клопотання від 10 лютого 2025 року.

За таких умов, ураховуючи вимоги пунктів 2, 3 частини третьої статті 47 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697- VII (далі – Закон № 1697-VII), пункту 110 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісією прийнято рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора Слободянюка В.В.

 

3. Зміст дисциплінарної скарги 

У зв’язку з неуспішним проходженням атестації наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2134-ц Слободянюка В.В. з 24 грудня 2019 року звільнено із зазначеної у дисциплінарній скарзі посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

На виконання постанови Верховного Суду від 23.12.2021 наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. від 01 квітня 2024 року № 452-ц (далі – наказ від 01 квітня 2024 року № 452-ц) наказ від 21 грудня 2019 року № 2134-ц скасовано та Слободянюка В.В. поновлено на зазначеній у дисциплінарній скарзі посаді.

Наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. від 01 квітня 2024 року № 453-ц (далі – наказ від 01 квітня 2024 року № 453-ц) Слободянюку В.В. тимчасово визначено робоче місце в Департаменті за адресою: вул. Різницька, 13/15, м. Київ. Начальника Департаменту Яновича С.В. зобов’язано забезпечити затвердження функціональних обов’язків, ведення табельного обліку використання робочого часу та контроль за дотриманням Слободянюком В.В. вимог Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів Офісу Генерального прокурора, затверджених наказом Генерального прокурора від 12 серпня 2020 року № 375 (далі – Правила внутрішнього службового розпорядку № 375).

Про прийняте рішення, необхідність прибути до Департаменту для ознайомлення із зазначеними наказами та надання необхідних документів Слободянюка В.В. повідомлено рекомендованим листом із повідомленням про вручення від 02 квітня 2024 року № 07/1/1-409вих-24.

Також копію наказу Слободянюку В.В. скеровано за допомогою месенджера Viber на його номер 097 256 48 00, про що 01 квітня 2024 року складено відповідний акт.

Окрім того, працівниками Департаменту здійснювались телефонні дзвінки Слободянюку В.В. на зазначений номер телефону, проте жодного разу зв’язатись з ним не вдалось. Про що 14 червня 2024 року складено відповідний акт.

Слободянюк В.В. до Офісу Генерального прокурора не прибув, необхідних документів не надав.

Про обізнаність Слободянюка В.В. із наказом від 01 квітня 2024 року № 452-ц про його поновлення на роботі та необхідність виходу на роботу свідчить зміст його заяв (реєстраційні номери 126531-24 від 04 червня, 141494-24 від 21 червня, 141602-24 від 24 червня 2024 року (далі – заяви № № 126531-24, 141494-24, 141602-24) про надання відпустки, які надійшли до Офісу Генерального прокурора після видання зазначеного наказу.

Зазначені заяви Слободянюка В.В. не задоволено, про що його повідомлено листами від 17 червня 2024 року № 07/1/1-49699вих-24, від 09 липня 2024 року № 07/1/1-976вих-24. Також у цих листах Слободянюку В.В. наголошено на необхідності прибути до Департаменту з необхідними документами для уточнення особистих даних, їх оновлення, зокрема щодо військового обліку, а також для проходження атестації. Однак Слободянюком В.В. цих вимог не виконано.

Слободянюк В.В. з 01 квітня 2024 року на роботу не з’являється, що підтверджено складеними комісійно актами, листки непрацездатності не оформляв. Його перебування закордоном не є поважною причиною його відсутності на роботі.

Із 01 квітня до 08 серпня 2024 року у табелі обліку використання робочого часу Слободянюку В.В. проставляється «І», а саме інші причини неявок на роботу.

Скаржник вважав, що за таких обставин у діях Слободянюка В.В. вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 (порушення правил внутрішнього службового розпорядку) частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.

4. Пояснення прокурора

Слободянюк В.В. у поясненнях-клопотаннях від 29 серпня 2024 року, від 23 січня 2025 року, від 10 лютого 2025 року, не заперечив викладені у дисциплінарній скарзі та встановлені під час дисциплінарного провадження факти його безперервної відсутності на роботі, починаючи з 01 квітня 2024 року і до лютого 2025 року.

Однак їх причинами прокурор вказав те, що після початку війни з 24 лютого 2022 року разом з сім’єю перебуває за межами України.

Також він пояснив таке.

Із наказом від 01 квітня 2024 року № 452-ц він ознайомився 03 червня 2024 року і того ж дня на офіційну електронну адресу Офісу Генерального прокурора подав Генеральному прокурору заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати та згоду на проходження 3-го етапу атестації – співбесіди. Із листа Офісу Генерального прокурора від 17 червня 2024 року він дізнався, що йому відмовлено у наданні відпустки.

Після цього Слободянюк В.В. 21 червня 2024 року подав Генеральному прокурору повторну заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, на яку отримав відмову листом від 09 липня 2024 року.

Він вважає, що його поновлено на неіснуючій посаді в неіснуючій установі (поза штатом в Генеральній прокуратурі України) із функціональними обов’язками, згода на виконання яких ним не надавалась, для виконання роботи, не пов’язаної із статусом прокурора. Крім того Офісом Генерального прокурора не  забезпечено умов для про проходження ним 3-го етапу атестації, оскільки співбесіди після його поновлення проводились з іншими особами, а не з ним.

На думку Слободянюка В.В., Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, затверджені наказом Генерального прокурора від 30 грудня 2016 року № 419, він не порушував, оскільки на час його поновлення на роботі вони втратили чинність. Він також вважає, що не порушував Правила внутрішнього службового розпорядку № 375, оскільки вони на нього не розповсюджуються.

Слободянюк В.В. вважає, що він не має статусу прокурора.

У поясненні-клопотанні від 23 січня 2025 року, наданому після ознайомлення з висновком члена Комісії Степанової Т.В. від 10 січня 2025 року, Слободянюк В.В., окрім зазначених обставин, також вказав, що вважає безпідставиним посилання у висновку на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 120/9524/24, оскільки це рішення суду першої інстанції не набрало чинності і може бути змінено, просив Комісію не брати його до уваги при прийнятті рішення.

Окрім вищезазначеного, у поясненні-клопотанні від 10 лютого 2025 року Слободянюк В.В. висловив думку, що складання 10 січня 2025 року членом Комісії Степановою Т.В. висновку про наявність дисциплінарного проступку у його діях суперечить вимогам частини дев’ятої статті 46 Закону № 1697-VII, оскільки рішення про відкриття дисциплінарного провадження прийнято 16 серпня 2024 року і встановлений законом строк перевірки  мав бути завершений не пізніше 16 жовтня 2024 року (з можливим продовженням до 16 листопада 2024 року).

Слободянюк В.В. у поясненні-клопотанні від 10 лютого 2025 року також неодноразово, з посиланням на нормативно-правові акти повторив свої тези/думки/аргументацію, викладені у поясненнях-клопотаннях від 29 серпня 2024 року, від 23 січня 2025 року.

Інші доводи, зазначені у поясненнях-клопотаннях Слободянюка В.В. від 29 серпня 2024 року, від 23 січня 2025 року, від 10 лютого 2025 року (про те, що прокурори Генеральної прокуратури України не є прокурорами; Генеральна прокуратура України не входить до системи органів прокуратури України; що йому після поновлення на посаді не видавалось посвідчення прокурора; про те, що його реально не поновили на роботі; характеристика необхідних складових елементів дисциплінарного правопорушення тощо) тією чи іншою мірою є складовими його вищезазначених доводів.

Таким чином, на думку Слободянюка В.В., складення стосовно нього, як прокурора, висновку порушує норми чинного законродавства, дисциплінарне провадження підлягає закриттю.

5. Пояснення представника скаржника

Під час засідання Шум І.І. підтвердила викладені у дисциплінарній скарзі та встановлені під час дисциплінарного провадження обставини.

Окрім того, представник скаржника, відповідаючи на запитання, зокрема зазначила, що причиною наявності великого проміжку часу між постановою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року (у справі № 120/112/20-а) та наказом від 01 квітня 2024 року № 452-ц було те, що у скаржника до початку 2024 року були відомості про те, що Слободянюк В.В. працює в Національній поліції України.

6. Обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

З урахуванням долучених на засіданні Комісії представником скаржника матеріалів встановлено таке.

Наказом Генерального прокурора від 22 грудня 2017 року № 1182-ц Слободянюка В.В. призначено на посаду начальника відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2134-ц Слободянюка В.В. звільнено із зазначеної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

Наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора від 01 квітня 2024 року № 452-ц, виданим на підставі постанови Верховного Суду від 23 грудня 2021 року (у справі № 120/112/20-а), наказ від 21 грудня 2019 року № 2134-ц скасовано, Слободянюка В.В. поновлено на вказаній у дисциплінарній скарзі посаді.

Наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора від 01 квітня 2024 року № 453-ц Слободянюку В.В. тимчасово визначено робоче місце в Офісі Генерального прокурора за адресою: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, а скаржника зобов’язано забезпечити затвердження функціональних обов’язків, ведення табельного обліку використання робочого часу та контроль за дотриманням прокурором вимог Правил внутрішнього службового розпорядку № 375.

Про прийняті рішення, необхідність прибути до Департаменту для ознайомлення із зазначеними наказами та надання необхідних документів Слободянюка В.В. повідомлено рекомендованим листом із повідомленням про вручення від 02 квітня 2024 року № 07/1/1-409вих-24, який надалі повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання.

Копію зазначеного наказу Слободянюку В.В. також скеровано на його номер телефону 097 256 48 00 за допомогою месенджера Viber, про що 01 квітня 2024 року складено відповідний акт, підписаним Н. Юр’євою, Я. Гордієнко, Л. Гріцик.

Працівниками Департаменту також здійснювались телефонні дзвінки Слободянюку В.В. на зазначений номер телефону, проте зв’язатись з ним жодного разу не вдалось, оскільки надійшло автоматичне повідомлення «абонент зараз не в мережі, зателефонуйте пізніше». Про це 14 червня 2024 року складено відповідний акт.

До 08 серпня 2024 року (як зазначено у дисциплінарній скарзі) і надалі – до 12 лютого 2025 року включно (як встановлено на засіданні Комісії) Слободянюк В.В. до Офісу Генерального прокурора не прибув, необхідних документів (трудова книжка, паспорт, військовий квиток тощо) до Департаменту не надав.

Про обізнаність Слободянюка В.В. із зазначеними наказами про поновлення на роботі, визначення тимчасового робочого місця та про необхідність виходу на роботу від 01 квітня 2024 року свідчить зміст його адресованих Генеральному прокурору заяв № № 126531-24, 141494-24, 141602-24, які надійшли до Офісу Генерального прокурора після видання наказів.

Зокрема, у заяві № 126531-24 від 04.06.2024 Слободянюк В.В. зазначив, що йому відомо те, що наказом від 01 квітня 2024 року № 452-ц його поновлено на зазначеній у дисциплінарній скарзі посаді (власноруч підтвердив цей факт відповідним текстом та підписом 03 червня 2024 року на копії зазначеного наказу), і просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати у зв’язку з тим, що перебуває з сім’єю за межами Києва та відсутністю житла у Києві.

Заяву Слободянюка В.В. не задоволено, про що його повідомлено листом від 17 червня 2024 року № 07/1/1-49699вих-24.

Слободянюк В.В. у наступних заявах № 141494-24, № 141602-24, до яких долучено копію його закордонного паспорту з штампом/відміткою про перетин кордону України (на виїзд) 24 лютого 2022 року, просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати, аргументуючи перебуванням з сім’єю за межами України.

У задоволенні цих заяв Слободянюка В.В. відмовлено, про що його повідомлено листом від 09 липня 2024 року № 07/1/1-976вих-24, у якому також наголошено на необхідності прокурора прибути до Департаменту з необхідними документами для уточнення особистих даних, їх оновлення, зокрема щодо військового обліку, для проходження атестації.

Однак Слободянюком В.В. передбачених законодавством вимог не виконано, з моменту виїзду 24.02.2022 закордон за інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.02.2025 до України не повертався.

Слободянюк В.В. з 01 квітня 2024 року листки непрацездатності не оформляв, на роботу (робоче місце) не з’являвся, що підтверджено складеними комісійно працівниками Департаменту відповідними актами з 01 квітня до 12 лютого 2025 року.

Із 01 квітня до 12 лютого 2025 року у табелі обліку використання Слободянюку В.В. робочого часу проставляється елемент робочого часу «І», а саме «інші причини неявок на роботу».

 

7. Правові джерела, що підлягають застосуванню, та мотиви ухваленого Комісією рішення

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, їх загальні права і обов’язки визначено Законом № 1697-VII.

Відповідно до вимог пункту 10 частини першої статті 3 Закону № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Згідно з вимогами пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватись правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до вимог першого речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі – Закон № 113-ІХ) за прокурорами Генеральної прокуратури зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора.

Під час вирішення питання конституційності абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону № 113-ІХ (За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури) Конституційним Судом України рішенням від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі № 3-80/2022 за коституційною скаргою громадян друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ  Закону № 113–ІХ, а саме «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури» визнано неконституційним.

При цьому, приймаючи зазначене рішення Конституційним Судом України, зокрема, у пунктах 2.5., 2.5.1., 2.5.2., 2.6. цього рішення виснувано: «…Відтак у Законі № 113-ІХ збережено юридичний статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора… Єдиний порядок набуття статусу прокурора, наділення прокурорів однаковим обсягом гарантій незалежності, сукупність повноважень та обов’язків прокурора свідчить про єдиний юридичний статус усіх прокурорів… У контексті розглядуваної справи Конституційний Суд України вважає, що принцип рівності однаковою мірою поширюється на всіх прокурорів, яких у межах певних посад наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, що її прокурор обіймає в прокуратурі. Законодавець, запровадивши Законом № 113-ІХ реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна – переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга – ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом – постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об’єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною… Прокуратуру інституційно віднесено до системи правосуддя. Визначені статтею 131-1 Конституції України функції та юрмидичний статус прокуратури, а також установлений Законом №1697-VII статус прокурора та обсяг гарантій його незалежності становлять єдину систему гарантій незалежності прокуратури як інституції загалом, так і окремого прокурора зокрема. Отже, Верховна Рада України створила підстави для впевненості прокурорів у тому, що їхній статус (і відповідно невіддільні його елементи), як і статус суддів, гарантований державою, захищений нормативними актами вищого рівня, ніж підзаконні акти. Такий підхід законодавець підтвердив тим, що, запровадивши Законом № 113-ІХ реформу органів прокуратури, зберіг юридичний статус прокурорів та керівників регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорів і керівників структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, який вони мали до набрання чинності Законом № 113-ІХ, під час реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури…».

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок їх надання працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Розділом ІV цього Закону визначено види відпустки без збереження заробітної плати, які надаються в обов’язковому порядку та відпустки, які надаються за згодою сторін. Водночас цей Закон не містить норм щодо обов’язкового надання працівнику відпустки у разі відсутності у нього житла за місцем роботи.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 року № 440 «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» передбачено можливість виконання роботи працівниками державних органів за межами України лише у разі оформлення у встановленому порядку службового відрядження.

Інших випадків правомірного перебування працівників державних органів закордоном у робочий час не передбачено.

Положеннями статей 4, 5, 10, 11, 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів (далі – Кодекс) встановлено, що діяльність прокурора має ґрунтуватись на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності; справедливості, професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості. Порушення службової дисципліни є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов’язків прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов’язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правилами та етикою їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

До правил професії прокурора, про які йдеться у Нормах професійної відповідальності, та до переліку необхідних прав та обов’язків прокурорів, належать також правила внутрішнього службового розпорядку, яких мають дотримуватись прокурори згідно з національним законодавством.

Відповідно до статті 139 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Статтею 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У КЗпП України не надається визначення поняття «прогул», проте пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року прогул визначено, як відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що визначальним для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за прогул є не тільки встановлення факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а також встановлення поважності причин відсутності.

Правилами внутрішнього службового розпорядку № 375, зокрема, встановлено службовий розпорядок в Офісі Генерального прокурора, зокрема визначено тривалість робочого часу. Правила визначають загальні положення організації внутрішнього службового розпорядку прокурорів Офісу Генерального прокурора, режиму та умов роботи, забезпечення раціонального використання робочого часу, підвищення ефективності та якості роботи. Вони є обов’язковими для всіх прокурорів.

Відповідно до Правил внутрішнього службового розпорядку № 375 в Офісі Генерального прокурора встановлено такий режим робочого часу і відпочинку: початок роботи з 9 год упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 год до 13 год 45 хв; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер – о 18 год, у п’ятницю – о 16 год 45 хв, вихідні дні – субота та неділя. Прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщень Генеральної прокуратури України/Офісу Генерального прокурора із службових питань з відома безпосереднього керівника підрозділу.

Про свою відсутність на роботі прокурор повідомляє безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв’язку або іншими доступними способами.

У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.

Прокурор не пізніше наступного робочого дня після виходу на роботу повинен надати докази поважності причини відсутності на роботі.

 

Перевіривши викладені у дисциплінарній скарзі обставини, оцінивши дії прокурора щодо відповідності нормативним вимогам, Комісія вважає, що Слободянюком В.В. порушено вимоги чинного законодавства з огляду на таке.

Комісією надано оцінку тільки фактам, які можуть свідчити про наявність дисциплінарного правпорушення, наявність або відсутність у діях Слободянюка В.В. складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини.

Дисциплінарне провадження стосовно Слободянюка В.В. відкрито у зв’язку з можливим порушенням ним трудової дисципліни, правил внутрішнього службового розпорядку.

Зазначені у дисциплінарній скарзі дії/бездіяльність прокурора слід розглядати через призму їх відповідності чи невідповідності вимогам нормативно-правових актів.

Закон № 1697-VII не містить визначення дисциплінарного проступку прокурора. У той же час, аналіз статті 43 цього Закону дає підстави для висновку, що дисциплінарним проступком прокурора необхідно вважати протиправну, винну дію або бездіяльність, прийняття рішення чи його неприйняття, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні прокурором своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановленими Законом № 1697-VII та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

З огляду на вимоги КЗпП України та Правил внутрішнього службового розпорядку № 375 прокурором прогул вчиняється за наявності сукупності наступних обставин: відсутність на роботі у період часу, визначений правилами внутрішнього службового розпорядку як робочий, більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня; неповідомлення керівника про свою відсутність на робочому місці; відсутність на роботі не через службові питання або без інших поважних причин.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що визначальним для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за прогул є не тільки встановлення факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а також встановлення поважності причин відсутності.

Комісія вважає, що Слободянюк В.В. не порушив Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, затверджених наказом Генерального прокурора від 30 грудня 2016 року № 419, оскільки на час його поновлення на роботі вони втратили чинність. Водночас він порушив вимоги щодо трудової дисципліни, встановлені законодавством і Правилами внутрішнього службового розпорядку № 375.

Так, із отриманої інформації (листа скаржника від 17 вересня 2024 року № 07/1/1-1328вих-24) вбачається, що Правила внутрішнього службового розпорядку № 375 є загальнодоступними відомостями і розміщені на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) та Верховної Ради України. Знання та дотримання Правил внутрішнього службового розпорядку № 375, з якими прокурор зобов’язаний ознайомитись самостійно, є частиною професійних обов’язків прокурора.

Відповідно до Правил внутрішнього службового розпорядку № 375 прокурор Слободянюк В.В. повинен був дотримуватись такого режиму роботи: початок роботи з 9 год упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 год до 13 год 45 хв; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер – о 18 год, у п’ятницю – о 16 год 45 хв.

Перебувати у робочий час за межами приміщення прокуратури із службових питань він міг лише з відома начальника Департаменту, якого також повинен був повідомляти про відсутність на роботі у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв’язку або іншими доступними способами.

Оскільки в матеріалах, долучених до дисциплінарної скарги, а також під час перевірки в межах дисциплінарного провадження, не встановлено об’єктивних відомостей про обізнаність Слободянюка В.В. до 03 червня 2024 року (особисто направив електронним зв’язком заяву з відміткою про ознайомлення саме цього дня з наказом про його поновлення на посаді) про поновлення на посаді та, відповідно, необхідності дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку, при прийнятті цього рішення Комісією враховано акти про відсутність його на роботі, починаючи не з 01 квітня, а з 03 червня 2024 року.

Зокрема, прокурор Слободянюка В.В. після поновлення на роботі та визначення тимчасового робочого місця повинен був виконувати вимоги законодавства стосовно прокурорів, однак він з моменту, коли йому стало про це відомо (03 червня 2024 року) свідомо не з’являвся на роботу та не виконував службові обов’язки з 03 червня 2024 року до 12 лютого 2025 року.

Недотримання прокурором Слободянюком В.В. вимог законодавства підтверджено складеними комісійно актами про його відсутність на робочому місці з 03 червня 2024 року до 12 лютого 2025 року включно, його табелями обліку використання робочого часу за червень 2024 року – лютий 2025 року, а також інформацією Держприкордонслужби України від 12.02.2025 про його виїзд закордон 24.02.2022 і про відсутність даних про його повернення в Україну.

Щодо іншої аргументації Слободянюка В.В., у поясненнях-клопотаннях від 29 серпня 2024 року, від 23 січня 2025 року, від 10 лютого 2025 року слід зазначити таке.

Комісія вважає, що перевірка обґрунтованості відмов Офісом Генерального прокурора у задоволенні заяв Слободянюка В.В. про надання йому відпусток, а також невключення його до графіків проходження атестації не є предметом дисциплінарного провадження і перебуває поза встановленими законодавством межами компетенції Комісії.

Згадування у висновку члена Комісії Степанової Т.В. від 10 січня 2025 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 у справі № 120/9524/24, яке прийнято, ймовірно, за результатами розгляду позову Слободянюка В.В. до Офісу Генерального прокурора щодо оскарження рішення про відмову у наданні йому відпустки має виключно інформативний характер для викладу встановлених під час дисциплінарного провадження обставин, і не має ніякого відношення до оцінки дій прокурора, які є предметом дослідження у дисциплінарному провадженні.

Доводи Слободянюка В.В. про відсутність у нього статусу прокурора спростовується таким.

Статтею 15 Закону № 1697-VII визначено статус прокурора. Згідно з частиною другої цієї статті прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом, а тому перебування прокурора певний час на скороченій посаді відповідно до Закону не є підставою для припинення його повноважень.

Згідно з вимогами статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватись правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Положеннями пункту 3 розділу ІІ Закону № 113-ІХ визначено, що за прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора.

За приписами пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до положень підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-IX, на Слободянюка В.В. поширювались вимоги щодо проходження атестації, тоді як обов’язок Генерального прокурора щодо переведення його на посаду в Офісі Генерального прокурора виникав лише у разі успішного проходження прокурором атестації.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

На підставі вимог законодавства, серед іншого, постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 року № 440, Комісія вважає, що за встановлених обставин перебування прокурора Слободянюка В.В. закордоном без оформлення у встановленому порядку службового відрядження не є поважною причиною його відсутності на роботі.

Статтею 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом вважається самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки, припинення виконання трудових обов’язків до закінчення строку трудового договору.

Працівник, якого офіційно працевлаштовано згідно з нормами КЗпП України, є захищеною стороною трудових відносин. Тому звільнити такого працівника за ініціативою роботодавця можливо лише у випадках, передбачених законодавством. Зокрема, такою підставою є прогул.

Відповідно до вимог Правил внутрішнього службового розпорядку № 375 про свою відсутність на роботі прокурор повідомляє безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв’язку або іншими доступними способами. У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці. Прокурор не пізніше наступного робочого дня після виходу на роботу повинен надати докази поважності причини відсутності на роботі. У разі ненадання прокурором таких доказів він має подати письмові пояснення щодо причин своєї відсутності.

На підставі положень пункту 2 Розділу ІІ Закону № 113-ІХ за Слободянюком В.В. зберігається відповідний правовий статус (прокурора), який він мав до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня його звільнення або переведення.

Отже, за Слободянюком В.В. збережено, як статус прокурора, так і можливість отримувати соціальне та матеріальне побутове забезпечення, як то оплата праці, надання відпусток тощо.

Про неаргументованість доводів Слободянюка В.В. щодо відсутності у нього після видання наказу від 01 квітня 2024 року № 452-ц статусу прокурора, окрім зазначених вимог нормативно-правових актів, свідчить також рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023 у справі № 3-80/2022.

Окрім зазначеного, факт перебування Слободянюка В.В. у статусі прокурора підтверджується також його діями: адже із своїми заявами № № 126531-24, 141494-24, 141602-24 про надання йому відпустки, погодження на проходження атестації тощо він звертався саме до Генерального прокурора, а не будь-якої іншої посадової особи.

Також, Комісією на засіданні з розгляду висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора Слободянюка В.В. враховано доводи доповідача – члена Комісії Степанової Т.В. про те, що незважаючи на заперечення свого статусу прокурора, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень Слободянюк В.В. звертався до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення заробітної плати за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, за результатами розгляду якого рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 120/5736/24 адміністративний позов задоволено частково, стягнуто на користь Слободянюка В.В. середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді за період з 24.12.2021 по 31.03.2024 в сумі 1 040 950, 58 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора. Не погодившись із цим рішенням в частині визначення періоду затримки виконання судового рішення, Слободянюк В.В. оскаржив його до суду апеляційної інстанції, яким задоволено його апеляційну скаргу і відповідно збільшено суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на посаді до 1 794 620, 08 грн. (постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025). При цьому                       Слободянюк В.В. звертався до суду про стягнення на його користь середнього заробітку прокурора.   

З огляду на вищезазначене, оцінюючи вказані доводи Слободянюка В.В., якими він заперечує свій статус прокурора, Комісія ставиться до них критично, вважає безпідставними і розцінює, як спосіб уникнення дисциплінарної відповідальності.

Правовий статус прокурора передбачає наявність в особи обов’язків, виконання яких є необхідною умовою для забезпечення функцій прокурора.

Зокрема, згідно з вимогами статті 19 Закону № 1697-VII, прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Правила внутрішнього службового розпорядку № 375 відносяться до публічної інформації та розміщені у відкритому доступі на сайті Офісу Генерального прокурора за посиланням: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/pravila-vnutrishnogo-sluzhbovogo-trudovogo-rozporyadku-pracivnikiv-ofisu-generalnogo-prokurora-2.

Прокурор Слободянюк В.В. органах прокуратури працює з 2009 року, має відповідні професійні знання, будучи фаховим юристом, зобов’язаний був та мав можливість ознайомитися з Правилами внутрішнього службового розпорядку № 375 та виконувати їх.

Також Комісія при прийнятті рішення враховує таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 та від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб’єктним, об’єктним і змістовним. Необхідно враховувати суб’єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов’язки сторін спору); об’єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.

Оцінивши обставини, встановлені під час дисциплінарного провадження, з урахуванням зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, виведений у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23, щодо визнання поважними причинами невихід працівника на роботу внаслідок обставин, пов’язаних з бойовими діями або у зв’язку з небезпекою для життя та здоров’я, застосовувати при вирішенні питань цього дисциплінарного провадження немає підстав.

Зокрема, зазначене рішення не стосується трудових відносин в органах прокуратури (спірні правовідносини вирішувались між працівницею і керівництвом товариства з обмеженою відповідальністю), а також обставини цієї справи та дисциплінарного провадження, хоч територіально подібні (місто Київ і Київська область), водночас вони стосуються різних періодів часу (судове рішення стосується подій у період з 23 лютого по 15 грудня 2022 року).

Таким чином, встановлені під час перевірки дисциплінарної скарги обставини та обставини, встановлені у справі № 367/569/23, не є подібними у розумінні зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Водночас подібними (за критерієм публічності проходження служби, часового періоду тощо) до встановлених під час дисциплінарного провадження обставин є правовідносини, встановлені судами під час розгляду іншої справи.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 квітня 2024 року (справа № 20/645/23) сформулював правову позицію, відповідно до якої відсутність особи на роботі в органах місцевого самоврядування впродовж тривалого часу (зокрема, внаслідок перебування за межами України) у зв’язку із триваючою збройною агресією рф проти України, що супроводжувалася небажанням особи подавати своєму роботодавцю будь-які звернення для врегулювання процесу проходження публічної служби не є поважною причиною для прогулу.

З врахуванням встановлених під час дисциплінарного провадження обставин, вимог чинного законодавства та рішення Верховного Суду від 03 квітня 2024 року (справа № 20/645/23) вказані Слободянюком В.В. причини його відсутності на робочому місці в умовах воєнного стану свідчать про відсутність поважності причин нез’явлення прокурора на роботу.

Відповідно до статті 16 Кодексу, порушення службової дисципліни є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, прогулом вважається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відсутність прокурора Слободянюка В.В. на робочому місці в Офісі Генерального прокурора з 03 червня 2024 року (дати, коли Слободянюку В.В. стало відомо про наказ від 01 квітня 2024 року № 452-ц) до 12 лютого 2025 року без поважних причин є порушенням трудової дисципліни.

Слободянюк В.В. має статус прокурора і є суб’єктом дисциплінарної відповідальності відповідно до Закону № 1697-VII.

Щодо доводів Слободянюка В.В. про порушення встановлених законом строків для перевірки підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності Комісія зазначає таке.

Дисциплінарна скарга стосовно Слободянюка В.В. надійшла до Комісії 12 серпня 2024 року. Того ж дня автоматизованою системою її розподілено члену Комісії Стуконогу О.І., яким 16 серпня 2024 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-627 дс-88 дп-24.

У зв’язку із закінченням повноважень Стуконога О.І. протоколом повторного перерозподілу від 29 серпня 2024 року автоматизованою системою дисциплінарне провадження розподілено останньому повноваженому члену Комісії Цуркану М.І., повноваження якого також закінчилися у вересні 2024 року (відповідно до вимог частини четвертої статті 74 Закону № 1697-VII строк повноважень члена Комісії становить три роки).

Після закінчення повноважень члена Комісії Цуркана М.І. попередній склад Комісії (всі її члени) припинив свою діяльність.

Новий склад Комісії розпочав роботу 04 грудня 2024 року, що пітверджується її рішенням «Про формування повноважного складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів» від 04 грудня 2024 року № 41зп-24.

Протоколом повторного перерозподілу від 05 грудня 2024 року автоматизованою системою дисциплінарне провадження № 07/3/2-672 дс-88 дп-24 розподілено члену Комісії Степановій Т.В., якою 10 січня 2025 року складено висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора Слободянюка В.В.

Комісія зауважує, що членом Комісії Степановою Т.В. перевірка підстав для притягнення Слободянюка В.В. до дисциплінарної відповідальності не проводилась, оскільки вона лише проаналізувала попередньо зібрані під час перевірки матеріали і 10 січня 2025 року склала зазначений висновок.

Таким чином, складання членом Комісії Степановою Т.В. 10 січня 2025 року висновку про наявність дисциплінарного проступку прокурора Слободянюка В.В. не є порушенням вимог частини дев’ятої статті 46 Закону № 1697-VII.

Такий висновок відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Зокрема, у своєму рішенні від 05 березня 2018 року (справа № 800/581/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував: «…законодавцем встановлено двомісячний строк саме для проведення перевірки членом Комісії, а не для складання висновку… саме по собі недодержання строків проведення перевірки не може бути підставою для визнання протиправним викладеного у Рішенні висновку щодо кваліфікації певних дій як таких, що мають характер дисциплінарного проступку…».

Аналогічний правовий висновок зроблено також у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду  від 18 січня 2024 року (справа № 640/789/22), у якому, зокрема, зазначено, що законодавством не передбачено граничних строків для складання членом Комісії висновку про наявність чи/або відсутність дисциплінарного проступку прокурора; зазначений висновок має бути складеним у розумний строк – це поняття є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному кокретному випадку з огляду на сукупність всіх обставин справи.   

Ураховуючи зазначені норми законодавства, судову практику та встановлені під час дисциплінарного провадження обставини, Комісія вважає, що доводи дисциплінарної скарги про вчинення Слободянюком В.В. порушень трудової дисципліни (прогулу) знайшли своє підтвердження.

Встановленими дисциплінарним провадженням обставинами підтверджено наявність дисциплінарного проступку  у діях/бездіяльності прокурора Слободянюка В.В.

Вчинення прокурором дисциплінарного проступку підтверджено матеріалами дисциплінарного провадження, зокрема:

- дисциплінарною скаргою начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновича С.В. від 08 серпня 2024 року;

- наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2134-ц;

- наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. від 01 квітня 2024 року № 452-ц;

- наказом виконувача обов’язків Генерального прокурора Хоменка О.М. від 01 квітня 2024 року № 453-ц;

- актом від 14 червня 2024 року, підписаним О. Пономаренко, Л. Гріцик, Я. Гордієнко;

- адресованим Генеральному прокурору заявами Слободянюка В.В. з додатками (реєстраційні номери 126531-24 від 04 червня, 141494-24 від 21 червня, 141602-24 від 24 червня 2024 року);

- відомостями із листів Офісу Генерального прокурора від 17 червня 2024 року № № 07/1/1-49699вих-24, від 09 липня 2024 року № 07/1/1-976вих-24, від 17 вересня 2024 року № 07/1/1-1328вих-24;

- складеними комісійно працівниками Департаменту з 03 червня 2024 року до 12 лютого 2025 року актами про відсутність Слободянюка В.В. на роботі;

- табелями обліку робочого часу Слободянюка В.В. за квітень-грудень 2024 року та січень-лютий 2025 року;

- інформацією Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.02.2025 про перетин Слободянюком В.В. державного кордону;

- поясненнями Слободянюка В.В., Шум І.І.

Таким чином, відсутністю без поважних причин на робочому місці в Офісі Генерального прокурора з 03 червня 2024 року до 12 лютого 2025 року прокурор Слободянюк В.В. порушив вимоги пунктів 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII, Правил внутрішнього службового розпорядку № 375, пунктів 4, 5, 10, 11, 16 Кодексу, чим вчинив дисциплінарний проступок, визначений пунктом 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме, порушення правил внутрішнього службового розпорядку.

Вчинене прокурором Слободянюком В.В. дисциплінарне правопорушення має триваючий характер (з 03 червня 2024 року до 12 лютого 2025 року).

Тому встановлений частиною четвертою статті 48 Закону № 1697-VII строк для прийняття Комісією рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не минув.

Обираючи вид дисциплінарного стягнення стосовно Слободянюка В.В., Комісія враховує характер вчиненого дисциплінарного проступку, його наслідки, особу прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.

Окрім цього, Комісія враховує вчинення Слободянюком В.В. дисциплінарного проступку в умовах воєнного стану та форму його прояву (свідоме неповернення до України), його триваючий характер.

Вчинене Слободянюком В.В. дисциплінарне правопорушення має грубий характер, оскільки дотримання прокурором вимог щодо обов’язку діяти на підставі закону, особливо в умовах воєнного стану, не допускати порушення правил внутрішнього службового розпорядку, є безальтернативним.

Грубий характер проступку у поєднанні із обставинами його вчинення, коли Слободянюк В.В. під час воєнного стану свідомо не виконував обов’язки, дає підстави для рішення, що такий проступок не сумісний з подальшим зайняттям ним будь-якої посади в органах прокуратури.

Обираючи вид дисциплінарного стягнення стосовно Слободянюка В.В. Комісія вважає, що для досягнення мети дисциплінарного провадження відсутні підстави для застосування до прокурора більш м’яких видів стягнення, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1697-VII, ніж звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки саме цей вид стягнення є пропорційним вчиненому ним дисциплінарному проступку.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 47-50, 77, 78 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 108, 110-112, 115-117 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія,