Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження (далі – Комісія), у складі: головуючого Гнатіва А.Я., членів: Війтовича Л.М., Житного О.О., Захарової О.С., Отвіновського П.Л., Поліщука В.В., Стуконога О.І., Томак М.В., Цуркана М.І., Юзькова О.В., розглянувши висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Козаченко В.І. у дисциплінарному провадженні № 07/3/2-713дс-223дп-22,

 

ВСТАНОВИЛА:

 

1. Відомості про прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження

 

2. Відомості щодо етапів дисциплінарного провадження

 

До Комісії 22 листопада 2022 року надійшла дисциплінарна скарга начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновича С.В. про вчинення дисциплінарного проступку прокурором Козаченко В.І.

За допомогою автоматизованої системи дисциплінарну скаргу  розподілено члену Комісії Отвіновському П.Л., за результатами вивчення якої 25 листопада  2022 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-713дс-223дп-22.

За результатами перевірки членом Комісії 09 січня 2023 року складено висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора, який разом з матеріалами дисциплінарного провадження передано на розгляд Комісії.

Скаржника та прокурора Козаченко В.І. своєчасно та належним чином повідомлено про час і місце проведення засідання.

На засідання Комісії з’явилася прокурор Козаченко В.І., від скаржника присутні начальник управління роботи з кадрами Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 та прокурор відділу цього ж управління ОСОБА_2.

 

 3. Зміст дисциплінарної скарги

З огляду на викладене, на думку скаржника, Козаченко В.І. вчинила порушення правил внутрішнього службового розпорядку, у зв’язку з чим підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

4. Обставини, встановлені під час здійснення дисциплінарного провадження

Заслухавши доповідача – члена Комісії Отвіновського П.Л., пояснення Козаченко В.І., представників скаржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вивчивши висновок, дослідивши матеріали перевірки, встановлено таке.

У вересні 2019 року Законом № 113-ІХ запроваджено реформування органів прокуратури.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ Закону № 113-ІХ обов’язковою умовою для призначення (переведення) прокурорів до Офісу Генерального прокурора є успішне проходження ними атестації.

Козаченко В.І. не подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв’язку з цим пройти атестацію. Натомість нею подано заяву Генеральному прокурору, яка за своїм змістом та формою не відповідає вимогам Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 (далі – Порядок № 221), зокрема у ній не зазначено про бажання пройти атестацію, а також не надано згоду на застосування процедур та умов проведення атестації.

Пунктом 3 розділу ІІ Закону № 113-ІХ передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Козаченко В.І. є одинокою матір’ю, що має дитину віком до 14 років. З огляду на приписи частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) звільнення такої категорії працівників з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Зважаючи на наявність у Козаченко В.І. гарантій від звільнення, передбачених вищезгаданою нормою КЗпП України, а також відсутністю правового регулювання порядку звільнення одиноких матерів у Законі №113-ІХ, Козаченко В.І. не звільнено з посади прокурора у зв’язку з ненаданням згоди на проходження атестації.

Водночас наказами Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 428ц та від 25 травня 2020 року №1343ц прокурору Козаченко В.І. тимчасово визначено робоче місце в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора, розташованого у м. Києві по вул. Московській, 8, корпус 24.

Однак, починаючи з 04 травня 2020 року і до 22 листопада 2022 року Козаченко В.І. не з’являлася на визначене їй робоче місце.

Згідно з інформацією Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора, Козаченко В.І. відсутня на робочому місці, у зв’язку з чим щомісячно робляться відповідні відмітки у табелях обліку використання робочого часу.

Департаментом кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора неодноразово скеровано Козаченко В.І. листи з пропозицією з’явитися до кадрового підрозділу та пояснити причини тривалої відсутності на робочому місці, однак вона з’явилася лише 08 листопада 2022 року, надавши пояснення про відсутність на робочому місці у зв’язку з фактичною відсутністю у неї трудових відносин із Офісом Генерального прокурора.

Козаченко В.І. пояснила, що частково погоджується із доводами дисциплінарної скарги в частині систематичного нез’явлення її на роботі в Офісі Генерального прокурора. Таку свою поведінку мотивувала відсутністю між нею та Офісом Генерального прокурора трудових відносини, оскільки не існує наказу Генерального прокурора про призначення її на посаду саме до вищевказаної державної установи.

Окрім цього, її не допущено роботодавцем до виконання роботи за конкретною кваліфікацією (професією, посадою), відповідний запис у її трудову книжку не внесено, заробітну плату та єдиний соціальний внесок не нараховано та не виплачено, функцій прокурора вона не виконувала, посадових обов’язків не має.

Посаду, на якій вона перебувала відповідно до наказу Генерального прокурора від 21 березня 2019 року № 182ц, ліквідовано наказом Генерального прокурора від 27 листопада 2019 року № 91шц.

Козаченко В.І. вважає, що оскільки вона не виконує функцій прокурора, то не є прокурором Офісу Генерального прокурора в силу статей 2, 5 Закону № 1697‑VII. Відтак, на неї не поширюється дія статті 45 цього Закону, яка стосується процедури здійснення Комісією дисциплінарного провадження.

З приводу наявності наказів про визначення їй робочого місця Козаченко В.І. пояснила, що вищезгадані накази Офісом Генерального прокурора їй не направлено та про їх прийняття не повідомлено.

Вона неодноразово відвідувала Департамент кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, спілкуючись із працівниками цього підрозділу, однак ніхто з них про існування таких наказів їй не повідомляв.

Також Козаченко В.І. звернула увагу Комісії на той факт, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/20305/20 частково задоволено її апеляційну скаргу та зобов’язано Офіс Генерального прокурора призначити її з 02 січня 2020 року на посаду в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну тій, яку вона обіймала згідно з наказом Генерального прокурора від 21 березня 2019 року № 182ц. Проте, починаючи з квітня 2021 року вищезгадане рішення апеляційного суду не виконано.

З огляду на викладене, Козаченко В.І. вважає доводи дисциплінарної скарги безпідставними, а тому просить дисциплінарне провадження стосовно неї закрити.

Разом із цим, за змістом пояснень Козаченко В.І. фактично визнала факт невиходу на роботу упродовж періоду, про який вказано у дисциплінарній скарзі.

Представники скаржника підтримали доводи дисциплінарної скарги, зазначили, що вважають доведеними усі обставини вчинення Козаченко В.І. дисциплінарного проступку, за який вона підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Окремо зауважили, що Козаченко В.І. не подала заяву встановленого зразка, передбачену Порядком № 221, і тому її не допущено до процедури атестації. Непроходження або неуспішне проходження прокурорами атестації за загальним правилом має наслідком їх звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

З огляду на те, що Козаченко В.І. мала гарантії від звільнення, передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України, її не звільнено на підставі вищезгаданої процедури. Натомість, наказами Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року та 25 травня 2020 року їй тимчасово визначено робоче місце в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора.

Незвільнення Козаченко В.І. одразу після ненадання нею згоди на проходження атестації представники скаржника пояснили відсутністю на той момент сталої судової практики, яка б урегульовувала питання звільнення з публічної служби окремої категорії прокурорів – одиноких матерів при наявності у них на утриманні дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

Однак, 22 жовтня 2022 року Верховним Судом у справі № 640/22835/19 сформульовано позицію, згідно з якою положення трудового законодавства, які містить КЗпП України, є загальними для правовідносин, пов’язаних з проходженням публічної служби і їх можна і потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми не регулюють певних аспектів правовідносин, які є об’єктом спеціального регулювання.

Також представники скаржника повідомили, що Козаченко В.І. була обізнана про існування наказів Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року та 25 травня 2020 року щодо тимчасового визначення їй робочого місця у Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора. Про це, зокрема, свідчать матеріали судової справи № 640/20305/20 за позовною заявою Козаченко В.І. до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, у яких містяться копії вищезгаданих наказів. У тексті постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2021 року у цій же судовій справі містяться посилання на зазначені накази Генерального прокурора про визначення Козаченко В.І. робочого місця.

Вищезгадане рішення Шостого апеляційного адміністративного суду Козаченко В.І. особисто направила до Офісу Генерального прокурора листом від 26 квітня 2021 року.

На переконання представників скаржника вищенаведені обставини беззаперечно вказують на обізнаність Козаченко В.І. щодо існування наказів Генерального прокурора про визначення їй робочого місця.                          

 

5. Правові джерела, що підлягають застосуванню, та мотиви ухваленого Комісією рішення

 

Надаючи юридичну оцінку діям прокурора Козаченко В.І. Комісія виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов’язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, загальні права і обов’язки прокурора визначено Законом №1697-VII.

Згідно із статтею 3 цього Закону діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності.

Згідно з вимогами пунктів 3, 4 частини 4 статті 19 Закону №1697-VII прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватись правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Пунктом 3 розділу ІІ (Прикінцеві і перехідні положення) Закону № 113-ІХ передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

Відповідно до пункту 10 цього ж розділу Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Положеннями частини першої та другої статті 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів, в редакції від 28 серпня 2021 року, (далі – Кодекс) встановлено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов’язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

Статтями 5, 7, 10, 16 Кодексу регламентовано, що професійна діяльність прокурора має ґрунтуватись на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов’язків прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори зобов’язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правилами та етикою їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

До правил професійної етики прокурора, про які йдеться у Нормах професійної відповідальності, та до переліку необхідних прав та обов’язків прокурорів, належать також правила внутрішнього службового розпорядку, яких мають дотримуватись прокурори згідно з національним законодавством.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Водночас статтею 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом вважається самовільне використання без погодження                         з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки, припинення виконання трудових обов’язків до закінчення строку трудового договору або строку, який працівник повинен відпрацювати після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу.

Працівник, якого офіційно працевлаштовано згідно з нормами КЗпП України, є захищеною стороною трудових відносин. Тому звільнити такого працівника за ініціативою роботодавця можливо лише у випадках, передбачених законодавством. Зокрема, такою підставою є прогул.

Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України (далі – Правила) затверджено наказом Генеральної прокуратури України  від 30 грудня 2016 року № 419.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу II Правил «Робочий час і час відпочинку» встановлено наступний режим роботи: початок роботи з 9 години – упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин – упродовж робочого тижня (перерва не включається в робочий час і може використовуватись прокурором на свій розсуд); кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер – о 18 годині, у п’ятницю – о 16 годині 45 хвилин.

Керівники структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зобов’язані контролювати присутність на роботі прокурорів упродовж робочого дня.

Прокурори можуть перебувати у робочий час за межами приміщення Генеральної прокуратури України із службових питань з відома безпосереднього керівника підрозділу.

У разі недотримання прокурором цих вимог складається акт про його відсутність на робочому місці.

Недотримання вимог Правил, як то передбачено у пункті 1 розділу VІІІ, є підставою для притягнення прокурора до відповідальності у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Комісія вважає, що доводи скаржника щодо вчинення Козаченко В.І. дисциплінарного проступку знайшли своє підтвердження.

Пояснення Козаченко В.І. про те, що Комісія не уповноважена приймати рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, а саме через невідповідність її статусу, як прокурора, стосовно якого допускається здійснення дисциплінарного провадження, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури, зокрема, є прокурор Офісу Генерального прокурора.

Виходячи з буквального тлумачення положень пункту 3 Розділу ІІ Закону № 113-ІХ за Козаченко В.І. зберігається відповідний правовий статус (прокурора), який вона мала до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня її звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора.

Доводи Козаченко В.І. про те, що вона не є прокурором в розумінні Закону № 1697-VII спростовано також окремими матеріалами дисциплінарного провадження, зокрема власноруч заповненою анкетою доброчесності від 21 січня 2021 року, у якій зазначено про те, що Козаченко В.І. працює на посаді прокурора. Відпустки, у яких перебувала Козаченко В.І. згідно з наказами Генерального прокурора від 18 лютого 2020 року № 309-вц, від 06 січня 2021 року № 44-вц, надавалися їй на підставі поданих нею, як прокурором, рапортів.       

Як убачається із встановлених Комісією обставин, наказами Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 428ц та від 25 травня 2020 року № 1343ц прокурору Козаченко В.І., посаду якої ліквідовано наказом Генерального прокурора від 27 листопада 2019 року № 91шц, тимчасово визначено робоче місце в Департаменті організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами Офісу Генерального прокурора.

Отже, Козаченко В.І. зберігає статус прокурора та може бути суб’єктом дисциплінарної відповідальності згідно з Законом № 1697-VII.

Доводи Козаченко В.І. про те, що їй не було відомо про наявність вищезгаданих наказів Генерального прокурора про визначення їй робочого місця спростовано матеріалами перевірки у дисциплінарному провадженні, а саме копіями листів Офісу Генерального прокурора від 07 травня 2021 року № 07/1/1-1601вих-21, № 07/1/1-1600вих-21, від 31.10.2022 № 07/1/1-1002вих-22, якими її повідомлено про порушення трудової дисципліни, а саме – тривалої відсутності на робочому місці, а також довідкою головного спеціаліста відділу роботи з кадрами ОСОБА_3 про те, що Козаченко В.І. повідомлено в телефонному режимі про видання Генеральним прокурором наказів про визначення їй робочого місця у день їхньої реєстрації. Ознайомлюватись із цими наказами Козаченко В.І. відмовилась.

Відповідно до Правил прокурор Козаченко В.І. повинна дотримуватись такого режиму роботи: початок роботи з 9 години – упродовж робочого тижня; перерва на обід з 13 години до 13 години 45 хвилин – упродовж робочого тижня; кінець робочого дня в понеділок, вівторок, середу та четвер – о 18 годині, у п’ятницю – о 16 годині 45 хвилин.

Перебувати у робочий час за межами приміщення прокуратури із службових питань вона могла лише з відома свого безпосереднього керівника, Про свою відсутність на роботі вона повинна його повідомити у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв’язку або іншими доступними способами.

Недотримання цих вимог прокурором Козаченко В.І. підтверджено табелями обліку використання робочого часу за травень 2020 року – жовтень 2022 року, 97 актами про її відсутність на робочому місці з липня 2022 року до грудня 2022 року.

Козаченко В.І. у своїх поясненнях не заперечує фактів відсутності її на робочому місці.

Відповідно до статті  16 Кодексу порушення службової дисципліни є неприпустимим для прокурора і тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, прогулом вважається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відсутність прокурора Козаченко В.І. на робочому місці з 04 травня 2020 року до 08 грудня 2022 року без поважних причин є порушенням трудової дисципліни та підтверджено її ж поясненнями, а також актами про її відсутність на робочому місці у вищевказаний період; табелями обліку використання робочого часу.

Неспроможними  також є доводи Козаченко В.І. щодо невиконання Офісом Генерального прокурора постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/20305/20, якою частково задоволено її апеляційну скаргу та зобов’язано Офіс Генерального прокурора призначити її з 02 січня 2020 року на посаду в Офіс Генерального прокурора.

Так, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 640/20305/20 скасовано вищевказане судове рішення в частині задоволення апеляційним судом позовних вимог про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо непереведення Козаченко В.І. на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора.

У пунктах 40, 53, 54 вищевказаної постанови Верховний Суд дійшов переконання про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанції про необхідність призначення Козаченко В.І. на посаду в Офіс Генерального прокурора, оскільки суди не дослідили належним чином та не застосували норми Закону № 113-ІХ, які містять імперативну вимогу щодо обов’язковості процедури атестації перед призначенням особи в Офіс Генерального прокурора.

Щодо доводів Козаченко В.І. про тривалу та безпідставну бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягала у незвільненні її з посади через непроходження процедури атестації, як того вимагає пункт 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, Комісія вважає необхідним зазначити таке.

Законом № 1697-VII та Законом № 113-ІХ не унормовано процедури звільнення з посади прокурорів – одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років. Натомість, частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Приписи трудового законодавства (КЗпП України) є загальними для правовідносин, пов’язаних із проходженням публічної служби. Їх норми потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми (Закон № 1697‑VII та Закон № 113-ІХ) не регулюють вищезгадані аспекти правовідносин, які є об’єктом спеціального регулювання.

Відтак, незвільнення Козаченко В.І. одразу після ненадання нею згоди на проходження процедури атестації в порядку Закону № 113-ІХ Комісія вважає обґрунтованою позицією роботодавця, спрямованою на збереження її трудових гарантій, з огляду на її особливий соціальний статус. Такі дії Офісу Генерального прокурора повністю кореспондуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 63 постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2022 року у справі № 640/22835/19.

Верховний Суд, зокрема, вказав про те, що положення трудового законодавства, які містить КЗпП України, є загальними для правовідносин, пов’язаних з проходженням публічної служби і, їх можна і потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми не регулюють певних аспектів правовідносин, які є об’єктом спеціального регулювання. Положення КЗпП України щодо гарантій при прийнятті на роботу і заборони звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (стаття 184) не впливають на висловлену Верховним Судом позицію щодо застосування до правовідносин, пов’язаних з реформою органів прокуратури, впровадженої Законом № 113-ІХ.          

Таким чином, Комісія дійшла консолідованого висновку про те, що Козаченко В.І. порушила вимоги пунктів 3, 4 частини четвертої статті  19 Закону, Правила внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, затверджені наказом Генерального прокурора від 30 грудня 2016 року № 419, пункт 16 Кодексу, чим вчинила дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктом 7 частини першої статті 43 Закону (порушення правил внутрішнього службового розпорядку).

Оскільки вчинене прокурором Козаченко В.І. правопорушення має триваючий характер (з 04 травня 2020 року до 08 грудня 2022 року), встановлений частиною четвертою статті 48 Закону строк для прийняття рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності не минув.

Також Комісією взято до уваги те, що допущені Козаченко В.І. порушення трудової дисципліни (прогули) мають умисний та систематичний характер, вона продовжує ігнорувати вимоги службового розпорядку і не з’являється на робочому місці дотепер, тому вчинений нею дисциплінарний проступок має грубий характер.

Саме тому Комісія вважає, що вчинений Козаченко В.І. дисциплінарний проступок не сумісний з подальшим зайняттям нею посади в органах прокуратури, оскільки порушення нею правил внутрішнього службового розпорядку мають тривалий, системний та умисний характер.

При виборі виду дисциплінарного стягнення стосовно Козаченко В.І. Комісія дійшла висновку про відсутність підстав для накладення більш м’якого стягнення, ніж звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки вчинений нею дисциплінарний проступок не сумісний з подальшим заняттям будь-якої посади в органах прокуратури.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення у дисциплінарному провадженні, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 47–49, 77, 78 Закону №1697-VII, пунктами 110–112, 115, 117 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія,

ВИРІШИЛА:

 

Притягнути прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Козаченко Вікторію Іванівну до дисциплінарної відповідальності та накласти на неї дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Копію рішення направити Генеральному прокурору для застосування накладеного дисциплінарного стягнення, прокурору Козаченко В.І., а також начальнику Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Яновичу С.В.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення чи отримання ним поштою копії рішення.