Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

У письмових поясненнях, наданих під час перевірки, прокурор Савко І.І. доводи дисциплінарної скарги заперечив. Підтвердив надані ним пояснення в ході проведення службового розслідування, зокрема про здійснення ним у складі групи прокурорів процесуального керівництва у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) за частиною другою статті 240 КК України. Вказане провадження за підслідністю скероване прокуратурою області зі слідчого управління ГУНП в Закарпатській області до СВ Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області. Хід досудового слідства перебував на постійному контролі в керівництва прокуратури області шляхом заслуховування на оперативних нарадах.

У ході досудового розслідування за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи старшим групи прокурорів Левкуличем О.І. попередньо погоджено підозру ОСОБА 1 за частиною четвертою статті 240 КК України. Він не визнавав свою вину та повідомив, що під час проведення експертизи експертами неправильно досліджено питання порушення ним проєкту «Будівництво об’єкту для розміщення будівель і споруд рибного господарства, вирощування та поливу сільськогосподарських культур».

У подальшому стороною захисту подано клопотання про призначення повторної експертизи, яке задоволено слідчим. За результатами цієї експертизи проведено заслуховування кримінального провадження у керівництва прокуратури області, на якому прийнято рішення про її врахування та перекваліфікацію кримінального правопорушення на частину другу статті 240 КК України, оскільки частина четверта статті 240 КК України не має кваліфікуючої ознаки, змістом якої є заподіяні збитки, а сам факт самовільного (бездозвільного) користування надрами не задокументовано шляхом оперативної закупки піщано-гравійної суміші.

При зміні підозри також враховано, що першу експертизу проведено експертом без виїзду на місце події, а під час проведення експертизи ТОВ «Меркурій партнерс» експертом обстежено особисто 22 липня 2020 року ділянку місця події та 27 липня 2020 року складено протокол огляду. Обидві експертизи визначали тільки приблизні обсяги забору піщано-гравійної суміші, яка відноситься до загальнодержавних копалин. Встановити його конкретний обсяг було практично неможливо, оскільки забори ґрунту з глибини відбирались на ділянці тільки у 5 точках і в кожній з них була різна товщина частини ґрунту.

У зв’язку з перебуванням старшого групи прокурорів, процесуального прокурора Левкулича О.І. у черговій відпустці, зміну підозри, обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості підписано Савком І.І. Після виходу Левкулича О.І. з відпустки Савко І.І. передав йому кримінальне провадження з процесуальними документами для їх скерування до суду, так як не зміг цього зробити відразу через значне навантаження у роботі.

Пояснив, що проведення експертизи в ТОВ «Меркурій партнерс», призначеної за клопотанням адвоката підозрюваного ОСОБА 1, слідчим з прокурором не погоджувалось. Експертом долучено копію сертифіката експерта, який не викликав сумнів. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» такий вид експертиз могли проводити і експерти недержавних спеціалізованих установ.

На момент проведення експертизи в липні 2020 року експерт ОСОБА 9, згідно з наказом від 14 січня 2019 року № 26 Фонду державного майна України включена до переліку суб’єктів оціночної діяльності, інформація про яких включається до Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності. Кваліфікаційне свідоцтво цьому експерту анульовано вже у травні 2021 року згідно з протоколом № 128 засідання Екзаменаційної комісії Фонду державного майна України. Тому ОСОБА 1 відсутня в реєстрі атестованих судових експертів на момент проведення обласною прокуратурою службового розслідування.

Савко І.І. зазначив, що укладена ним під час досудового розслідування з підозрюваним ОСОБА 1 угода про визнання винуватості до прокуратури вищого рівня не надсилалась, оскільки згідно з розділом V Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, туди скеровується угода, укладена під час судового розгляду.

Згідно з приписами частини першої статті 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності. При цьому старшого групи прокурорів Левкулича О.І. навіть під час службової перевірки не змінено, що свідчить про його об’єктивність. Не змінено і підслідність кримінального провадження у зв’язку з неналежним досудовим розслідуванням або процесуальним керівництвом, після повернення судом обвинувального акта. Після повернення обвинувального акта прокурору, як ним, так і слідчим не призначено повторну або комплексну експертизу з метою підтвердження або спростування суперечливих висновків проведених експертиз. Відповідно до статті  89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час ухвалення судового рішення, яке натепер Ужгородським міськрайонним судом, який розглядає справу по суті, не винесено.

Савко І.І. вважає безпідставними твердження скаржника про незабезпечення ним належного процесуального керівництва, що призвело до необґрунтованої зміни кваліфікації з тяжкого на менш тяжке кримінальне правопорушення, оскільки ним та слідчим мотивовано зміну підозри тим, що в частині четвертій статті 240 КК України не передбачено кваліфікуючою ознакою матеріальну шкоду. Після повернення судом обвинувального акта прокурору він не міг виконувати функції процесуального керівника, оскільки був виведений поза штат прокуратури області. Кримінальне провадження, у якому розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди становить 6 676 999, 56 гривень, повторно скеровано до суду з кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною другою статті 240 КК України. Жодних негативних наслідків внаслідок його процесуальних дій не настало, шкоди не спричинено та кінцевого судового рішення у вказаному провадженні, яке б дало оцінку його процесуальним рішенням, не прийнято.

У письмових поясненнях, наданих під час дисциплінарного провадження, прокурор Левкулич О.І. заперечив доводи дисциплінарної скарги щодо неналежного виконання ним, як старшим групи прокурорів, своїх службових обов’язків в частині контролю за станом процесуального керівництва у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація), що призвело до порушення строків досудового розслідування.

Вважає, що такий обов’язок встановлений для процесуального прокурора, який безпосередньо вчиняє процесуальну дію або ухвалює процесуальне рішення. Вказана правова позиція узгоджується з частиною третьою статті 283 КПК України, згідно з якою відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Левкулич О.І. зазначив, що згідно з наказом прокуратури Закарпатської області від 17 липня 2020 року № 421-вк він перебував з 03 серпня 2020 року до 16 серпня 2020 року у відпустці, тому не виконував службові обов’язки, пов’язані із забезпеченням процесуального керівництва у вказаному кримінальному провадженні. У цей час прокурором групи прокурорів Савком І.І. 14 серпня 2020 року укладено угоду про визнання винуватості з підозрюваним ОСОБА 1, затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) за обвинуваченням ОСОБА 1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 240 КК України, та ухвалено рішення про закінчення досудового розслідування шляхом звернення до суду з обвинувальним актом.

Пояснив, що у зв’язку із значним навантаженням (упродовж 2020 року ним скеровано до суду 98 обвинувальних актів, а на розгляді в суді перебувало 120 кримінальних проваджень) та підготовкою до атестації, обвинувальний акт з додатками ним здано до суду пізніше. 

Вважає недопустимими гіпотетичні посилання скаржника на встановлення факту порушення строків досудового розслідування, визначених статтею 219 КПК України, оскільки жодного судового рішення з цього приводу немає. Підготовче судове засідання у цьому кримінальному провадженні вже проводилось 08 червня 2021 року. Суд за наявності такого порушення мав право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої, другої статті 284 КПК України, однак не встановив жодних порушень.

Під час зазначеного засідання ухвалою суду задоволено його клопотання про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості ОСОБА 1, оскільки вона не у повній мірі відповідала вимогам статті 472   КПК України.

Після надходження обвинувального акта до Ужгородської окружної прокуратури її керівником 07.07.2021 у кримінальному провадженні продовжено строки досудового розслідування до 3-х місяців – до 10 серпня 2021 року. Після затвердження обвинувального акта стосовно ОСОБА 1 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 240 КК України,  його повторно скеровано 06 серпня 2021 року до Ужгородського міськрайонного суду для розгляду по суті. За наявності такого порушення керівник окружної прокуратури мав би закрити кримінальне провадження без його повторного направлення до суду.

Окрім цього, звернув увагу на те, що у виняткових випадках повноваження прокурора може бути покладено керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування (частина третя статті 37 КПК України). Однак, дотепер він не відсторонений, не змінений та продовжує виконувати функції прокурора у зазначеному вище кримінальному провадженні, тобто питання про зміну прокурора з цих підстав у вказаному провадженні не вирішувалося.

Вважає, що скаржником не надано підтверджуючих документів чи відповідних рішень суду, у яких встановлено факти порушення саме  Левкуличем О.І. вимог закону або прав особи, не вказано у чому саме полягає «неналежне виконання ним службових обов’язків в частині неналежного контролю за станом процесуального керівництва», зокрема, якими конкретно нормативно-правовими актами цей службовий обов’язок передбачений, коли його порушено та які саме нормативно-правові приписи порушено.

З огляду на вказані обставини Левкулич О.І. вважає дисциплінарну скаргу  невмотивованою, необгрунтованою, декларативною, яка не містить відомостей про допущення ним дій, що можуть бути підставою для його дисциплінарної відповідальності.

Скаржник Казак Д.І. підтримав дисциплінарну скаргу та вважає доведеними всі обставини вчинення прокурором Левкуличем О.І. дисциплінарного проступку, за який він підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності. Оскільки наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури від 21 жовтня 2021 року № 609к Савка І.І. звільнено з посади першого заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області та органів прокуратури Закарпатської області, вважає за можливе дисциплінарне провадження стосовно нього закрити.

Відповідно до частини третьої, пункту третього частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов’язаний неухильно додержуватися присяги прокурора, а також діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами частини першої статті  17 Закону № 1697-VII   прокурори здійснюють свої повноваження в межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.

Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання  ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 51, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня  2019 року за № 363/33334, керівники місцевих прокуратур забезпечують діяльність прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, на засадах процесуальної самостійності та незалежності.

Згідно з пунктом 3 розділу IV цього Порядку прокурор у кримінальному провадженні, здійснюючи процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, відповідно до вимог законодавства забезпечує виконання  завдань кримінального провадження.

Прокурор в силу вимог частини першої статті 36 КПК України, обстоюючи свої правові позиції, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Зазначене забезпечує засади рівності та змагальності сторін кримінального провадження.

Відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону № 1697-VII здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Дотриманням такої гарантії забезпечуються загальні засади діяльності прокуратури, передбачені частиною першою статті 3 цього Закону, зокрема щодо незалежності прокурорів.

Вирішуючи питання щодо невиконання чи неналежного виконання прокурором своїх службових обов’язків, слід установити, зокрема, факт ухилення прокурора від вчинення конкретних дій, передбачених законодавством та посадовою інструкцією, у рамках виконання ним спеціальних повноважень або завідомо неякісне, із порушенням норм законодавства та правил професійної етики, виконання прокурором посадових обов’язків, що тягне за собою настання негативних наслідків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 провадження № 61-38286св18) невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов’язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов’язків.

Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов’язків; вина працівника; наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов’язків.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов’язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку.

Комплексно проаналізувавши сукупність всіх обставин, викладених у дисциплінарній скарзі та встановлених під час перевірки у дисциплінарному провадженні, орган вважає доводи дисциплінарної скарги про вчинення прокурорами Савком І.І. та Левкуличем О.І. дій, а саме невиконання чи неналежного виконання службових обов’язків, такими, що знайшли своє підтвердження.

Так, прокурором Савком І.І. затверджено 14 серпня 2020 року складений слідчим ОСОБА 8 обвинувальний акт у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) стосовно ОСОБА 1 за фактом вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 240 КК України, та того ж дня між Савком І.І. та підозрюваним ОСОБА 1,  за участю адвоката ОСОБА 7, укладено угоду про визнання винуватості.

При цьому, всупереч вимог підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу ІV Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28.03.2019 № 51 й чинного на момент вчинення зазначених дій, угода про визнання винуватості, укладена у кримінальному провадженні між прокурором Савком І.І. та підозрюваним ОСОБА 1, до прокуратури Закарпатської області не скеровувалась.

Надалі вказану угоду з обвинувальним актом, відповідно до відомостей ЄРДР, 14 серпня 2020 року прокурором Левкуличем О.І. скеровано до Ужгородського міськрайонного суду для розгляду по суті, куди вони надійшли 16 грудня 2020 року. Згідно з відомостями ІС СЕД органів прокуратури України прокурором Левкуличем О.І. їх скеровано до суду супровідним листом  від 11 грудня 2020 року  № 07.34-99-8239вих-2020.

Водночас, відповідно до частини першої статті 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Частиною другою статті 114 КПК України передбачено, що будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до п. 10 частини першої ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.

Тобто, установлений у дисциплінарному провадженні факт несвоєчасного, з грубим порушенням передбаченим КПК України строків досудового розслідування, направлення прокурором Левкуличем О.І. обвинувального акта у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) до суду, містить відомості про вчинення ним дисциплінарного проступку. Обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості фактично скеровано до суду аж через чотири місяці після їх складання. Таким чином протиправно створено умови для закриття судом кримінального провадження.

Отже, зазначені правові положення у сукупності з обставинами, встановленими в межах дисциплінарного провадження, свідчать про наявність у діях прокурора Левкулича О.І. дисциплінарного  проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 43 Закону  № 1697-VII, –  неналежне виконання службових обов’язків.

Вчинення дисциплінарного проступку прокурором Левкуличем О.І., крім доводів дисциплінарної скарги та їх пояснень, підтверджується зібраними матеріалами, зокрема:

          -  дисциплінарною скаргою керівника Закарпатської обласної прокуратури;

          -  копією матеріалів службового розслідування стосовно прокурорів Савка І.І. та Левкулича О.І.

          - поясненнями Савка І.І. та Левкулича О.І.;

          - іншими матеріалами, зібраними у дисциплінарному провадженні.

При виборі виду дисциплінарного стягнення стосовно Левкулича О.І. члени органу, враховуючи особу прокурора Левкулича О.І. – відсутність у нього дисциплінарних стягнень, його характеристику, ступінь його вини, – дійшли  висновку про можливість накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді догани, яке є пропорційним вчиненому ним проступку.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 48 Закону України «Про прокуратуру» рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Із дня вчинення прокурором Левкуличем О.І. дисциплінарного проступку, з урахуванням часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці, річний строк для накладення дисциплінарного стягнення не минув.

Днем вчинення Левкуличем О.І. дисциплінарного проступку слід вважати 16 грудня 2021 року (надходження обвинувального акта до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області).

З огляду на те, що наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури Казака Д.І. від 21 жовтня 2021 року № 609к Савка І.І. звільнено з посади першого заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області та органів прокуратури Закарпатської області, дисциплінарне провадження стосовно нього підлягає закриттю.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення у дисциплінарному провадженні, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 47 – 50, 77 Закону № 1697-VII, пунктами 108, 110-112, 115-117 Положення, орган,