Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів

Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, у складі: головуючого Гнатіва А.Я., членів Війтовича Л.М., Житного О.О., Захарової О.С., Поліщука В.В., Стуконога О.І., Томак М.В., Цуркана М.І., Юзькова О.В., розглянувши висновок про відсутність дисциплінарного проступку заступника керівника Одеської обласної прокуратури Веніславського В.В., начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Одеської обласної прокуратури Світлицького О.О. та прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Одеської обласної прокуратури Учителя Г.О. у дисциплінарному провадженні № 07/3/2‑626дс‑151дп-21 (попередній № 07/3/2-553дс-111дп-21),

 

ВСТАНОВИВ:

До кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів (далі – кадрова комісія) 16 серпня 2021 року надійшла дисциплінарна cкарга начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, що посягають на функціонування економіки держави, Офісу Генерального прокурора Пісоцького В.О. про вчинення дисциплінарного проступку прокурорами Веніславським В.В., Світлицьким О.О. та Учителем Г.О.

Автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження скаргу розподілено члену кадрової комісії Гнатіву А.Я. (протокол розподілу від 16 серпня 2021 року), за результатами вивчення якої 20 серпня 2021 року прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2‑553дс‑111дп-21, проведено перевірку та 16 вересня 2021 року складено висновок про відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Надалі, у зв’язку із передачею дисциплінарного провадження № 07/3/2‑553дс-111дп-21 до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, (далі – орган) в порядку абзацу 2 підпункту 8¹ пункту 22 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року, автоматизованою системою дисциплінарне провадження стосовно прокурорів Веніславського В.В., Світлицького О.О. та Учителя Г.О. розподілено члену органу Стуконогу О.І. та присвоєно № 07/3/2‑626дс-151дп-21.

Відповідно до пункту 109 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (далі – Положення) прокурорів повідомлено про час та місце засідання органу, з одночасним розміщенням інформації про це на офіційному вебсайті органу.

Від прокурорів Світлицького О.О. та Учителя Г.О. надійшли листи про згоду на розгляд висновку за їх відсутності, від скаржника надійшов лист про участь представника – начальника відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення у територіальних підрозділах, Офісу Генерального прокурора Пантєлєєва С.В.

За вказаних обставин, орган, ураховуючи вимоги частини третьої статті 47 Закону України «Про прокуратуру», вважає за можливе розглянути висновок за відсутності прокурорів.

Заслухавши доповідача – члена органу Стуконога О.І., представника скаржника Пантєлєєва С.В., вивчивши висновок, дослідивши матеріали перевірки, органом встановлено таке.

З дисциплінарної скарги вбачається, що слідчим управлінням Головного управління ДФС в Одеській області за процесуального керівництва прокурорів Одеської обласної прокуратури здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація).

У ході розслідування підозрюваного ОСОБА_1 11 грудня 2013 року оголошено в розшук. Незважаючи на те, що місцезнаходження підозрюваного встановлено не було, прокурор Учитель Г.О. усупереч вимогам частини другої статті 286, частини першої статті 288 КПК України 29 вересня 2020 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Зазначене клопотання суд розглянув у підготовчому судовому засіданні без участі підозрюваного ОСОБА_1 та його захисника, постановивши відповідну ухвалу від 5 жовтня 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Відповідно до вимог частини першої статті 49 КК України та частин першої та другої статті 285, частини третьої статті 288 КПК України зазначене рішення суду носить характер нереабілітуючого, ним фактично встановлено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Надалі 6 жовтня 2020 року відповідно до пункту 14 Порядку організації діяльності прокурорів у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 51 (далі – Порядок № 51), прокурором Учителем Г.О. складено висновок про результати розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, який погоджено прокурорами Світлицьким О.О. та Веніславським В.В., відповідно до якого відсутні підстави для подальшого оскарження цього рішення.

У зв’язку з викладеним, зазначену ухвалу Приморського районного суду м. Одеси заступник Генерального прокурора Симоненко О.Ю. оскаржив у апеляційному порядку.

Апеляційну скаргу ухвалою Одеського апеляційного суду від 2 лютого 2021 року залишено без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2021 – без змін.

Зазначені ухвали Приморського районного суду м. Одеси та Одеського апеляційного суду заступником Генерального прокурора Симоненком О.Ю. оскаржено в касаційному порядку.

Верховним судом 23 червня 2021 року прийнято рішення про задоволення касаційної скарги, оскаржувані ухвали скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На думку скаржника, прокурор Учитель Г.О., знаючи, що у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація) місцезнаходження підозрюваного не встановлено, в порушення вимог частини другої статті 286, частини першої статті 288 КПК України 29 вересня 2020 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Крім того, прокурор Учитель Г.О. відповідно до вимог частини другої статті 36 КПК України не вжив заходів щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора, та склав висновок про законність цього судового рішення. Прокурор Веніславський В.В. не вжив заходів згідно із частиною четвертою статті 36 КПК України щодо апеляційного оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року, безпідставно погодив вказаний висновок, чим допустив порушення прав ОСОБА_1 та основних засад кримінального провадження, а прокурор Світлицький О.О. в порушення вимог пункту 13 розділу V Порядку № 51, погодив висновок про результати розгляду вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції з правовою позицією щодо законності і відсутності підстав для подальшого оскарження цього рішення.

Скаржник вважає, що в діях прокурорів Веніславського В.В., Світлицького О.О. та Учителя Г.О. вбачається неналежне виконання службових обов’язків, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Прокурор Учитель Г.О. пояснив, що СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № (конфіденційна інформація), у якому установлено, що суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 у 2001 – 2002 роках шляхом приховування об’єкта оподаткування та неподання податкової звітності ухилився від сплати податку на додану вартість на суму 194 288 грн. та прибуткового податку з громадян на суму 573 588 грн., а всього податків на загальну суму 767 815 грн.

ОСОБА_1 2 серпня 2004 року пред’явлено обвинувачення у вчиненні вказаного злочину та 2 серпня 2004 року його оголошено в розшук. Надалі, 26 листопада 2013 року в межах кримінального провадження № (конфіденційна інформація) ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Ураховуючи, що злочин ОСОБА_1 вчинено з серпня 2001 року до грудня 2002 року, тобто, з дня його вчинення минуло більше вісімнадцяти років, до суду скеровано клопотання про його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, яке 5 жовтня 2020 року судом задоволено.

Рішення про направлення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності прийнято відповідно до частини другої статті 49 КК України та вивченням судової практики, яка викладена у рішеннях судів різних інстанції, зокрема Приморського районного суду м. Одеси від 4 квітня 2017 у справі № 522/2141/17, Дзержинського міського суду Донецької області від 31 серпня 2021 року у справі № 225/4253/20, Московського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року у справі № 643/10890/21, Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2021 року у справі № 274/4725/21 та інших. Вказані судові рішення ухвалені без участі сторони захисту, не скасовані та вступили в законну силу. Офісом Генерального прокурора не оскаржувалися.

Прокурором Учителем Г.О. відповідно до пункту 14 Порядку № 51 складено висновок про результати розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, який підписано прокурором Світлицьким О.О., прокурором Веніславським В.В. та 8 жовтня 2020 року скеровано до Офісу Генерального прокурора.

Офісом Генерального прокурора на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2020 року внесено апеляційну скаргу, у задоволенні якої Одеським апеляційним судом 2 лютого 2021 року відмовлено.

Верховним судом України 23 червня 2021 року задоволено касаційну скаргу заступника Генерального прокурора та вищевказані ухвали скасовано і призначено новий розгляд у суді першій інстанції. Остаточне рішення у кримінальному провадженні не прийнято.

Прокурор Учитель Г.О. стверджує, що відсутні будь-які документи, якими встановлено порушення вказаними прокурорами положень процесуального законодавства у цьому кримінальному провадженні.  

Прокурор Світлицький О.О. надав аналогічні пояснення.

На думку прокурорів Світлицького О.О. та Учителя Г.О., ними не допущено порушень вимог КПК України та Порядку № 51, а тому відсутні підстави стверджувати про неналежне виконання службових обов’язків.

При оцінці матеріалів дисциплінарного провадження орган виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини четверної статті 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Згідно з частиною першою статті 45 Закону України «Про прокуратуру» дисциплінарне провадження – це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Веніславського В.В. на підставі наказу виконувача обов’язків керівника Одеської обласної прокуратури від 6 жовтня 2021 року № 2222к звільнено з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури.

Таким чином, дисциплінарне провадження не може здійснюватися стосовно особи, яка не перебуває у статусі прокурора, а відкрите дисциплінарне провадження стосовно такої особи підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 13 розділу V Порядку № 51, прокурор у провадженні (старший групи прокурорів), прокурор, який брав участь у суді апеляційної інстанції при перегляді судового рішення, упродовж п’яти діб після ухвалення судом рішення складає висновок з правовою позицією щодо його законності і наявності підстав для подальшого оскарження цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку, який упродовж трьох діб погоджується керівником відповідного структурного підрозділу та керівником прокуратури відповідного рівня, його першим заступником або заступником згідно з розподілом обов’язків.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» виправдання особи або закриття стосовно неї судом кримінального провадження не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та/або підтримання державного обвинувачення у цьому провадженні, крім випадків умисного порушення ним вимог законодавства чи неналежного виконання службових обов’язків.

Слід зазначити, що прокурор у силу вимог частини першої статті 36 КПК України, обстоюючи свої правові позиції, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Зазначене забезпечує засади рівності та змагальності сторін кримінального провадження.

Відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону України «Про прокуратуру»,  здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Дотриманням такої гарантії забезпечуються загальні засади діяльності прокуратури, передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо незалежності прокурорів.

Згідно з частиною першою статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому КПК України. Лише у разі якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини першої статті 286 КПК України суд здійснює звільнення від кримінальної відповідальності особи. При цьому згідно з частиною другою цієї статті встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Також відповідно до частини третьої статті 286 КПК України перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

У частині третій статті 288 КПК України вказано, що саме суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Окрім цього, частиною четвертою статті 288 КПК України передбачено, що у разі встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду.

Судом клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку не повернуто, тобто його необґрунтованість не встановлена.

Враховуючи, що звільнення від кримінальної відповідальності належить до виключної компетенції суду, дії прокурора за описаних обставин не зумовили порушення прав особи.

При цьому, відповідно до постанови Касаційного кримінального суду Верховного суду від 23 липня 2021 року у справі № 522/17014/20 невиконання приписів кримінального процесуального закону щодо обов’язкової участі обвинуваченого у судовому розгляді, з огляду на приписи статті 412 КПК України, убачається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо, згідно з пунктом 3 частини другої статті 412 КПК України, судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статті 381 цього Кодексу.

У вказаній постанові констатовано, що саме суд під час підготовчого провадження має з’ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою, й, лише у разі згоди обвинуваченого розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності і виконати вимоги, передбачені статтями 284-288, 314 КПК України.

Таким чином, прокурором Учителем Г.О. не отримано згоду підозрюваного на звільнення від кримінальної відповідальності при направленні до суду відповідного клопотання. Прокурорами Світлицьким О.О. та Учителем Г.О. допущено окремі недоліки при складанні висновку з правовою позицією щодо законності судового рішення і наявності підстав для подальшого оскарження цього рішення в апеляційному порядку, однак вказані порушення  не носять системного характеру та відповідали наявній судовій практиці. Разом з цим, безпосередньо дії або бездіяльність цих прокурорів не призвели до настання суспільно-шкідливих наслідків, оскільки призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 288 КПК України необґрунтованість звернення прокурора із клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності судом не встановлено, тому на цей час відсутні відомості про те, що дії прокурора Учителя Г.О. призвели до порушення прав осіб чи вимог закону.

Також, комплексно аналізуючи матеріали провадження неможливо стверджувати, що при закритті судом кримінального провадження прокурором Учителем Г.О. умисно порушено вимоги законодавства чи неналежно виконано службові обов’язки.

Органом надано оцінку тільки обставинам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у діях прокурорів Світлицького О.О. та Учителя Г.О. складу дисциплінарного проступку та про ступінь їх вини.

Таким чином, за результатами дисциплінарного провадження не вдалося встановити вину прокурорів Світлицького О.О. та Учителя Г.О. згідно стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 55 рішення Європейського суду з прав людини від  15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що при оцінці доказів Європейський суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом» (рішення у справі «Ireland v. The United Kingdom» від 18 січня 1978 року, серія A, № 25, пункти 64-65, §161). Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів.

З огляду на викладене, за результатами розгляду доводів дисциплінарної скарги, матеріалів перевірки, пояснень прокурорів Світлицького О.О. та Учителя Г.О. орган дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків.

Відповідно до частини п’ятої статті 48 Закону України «Про прокуратуру», у разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення орган своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 47, 48 Закону України «Про прокуратуру», пунктами 108, 110-113, 115-117 Положення, орган,

 

ВИРІШИВ:

 

Дисциплінарне провадження № 07/3/2-626дс-151дп-21 стосовно Веніславського Вадима Володимировича, начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Одеської обласної прокуратури Світлицького Олексія Олександровича та прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Одеської обласної прокуратури Учителя Геннадія Олексійовича закрити.

Копію рішення направити прокурорам Світлицькому О.О. та Учителю Г.О., керівнику Одеської обласної прокуратури та особі, яка подала дисциплінарну скаргу.

Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.